Це Ти сто літ показував мету і шлях
стовпом вогнистим,
ми виросли у спадщині Твоїй, як в сяйві сонця листя,
у куряві воєн, у мряці буднів час Тебе не зрушив.
Твоє наймення мов молитву кладемо на стяг,
бо знаємо, що мов тавро понесемо в життя
печать Твоїх палючих слів, що пропекла до
дна нам душі.

Богдан-Ігор Антонич. Шевченко

Важко писати про творчий спадок такого масштабу, як «Кобзар». Адже це magnum opus кращого українського поета та одного з найкращих поетів світу. Адекватно передати свої думки та відчуття від сприйняття роботи генія – справа безнадійна. Для мене, на даний час, так точно.

Читаючи Тараса Шевченка відчуваєш гордість за людство вже через те, що це написано людиною, а також відчуваєш неймовірну силу, що перебирається зі сторінок тобі у груди. Тарас Григорович наче чаклун, а всі його вірші та поеми – заклинання, що неминуче діють на людину, яка їх читає. Його авторитет для мене настільки незаперечний, що в світлі останніх подій в Україні, я часто питаю себе: «А що на це сказав би Шевченко?». Або звернувши свою увагу не деяких осіб із українським громадянством, скаржуся, що «не таких українців оспівував, шанував та бажав би бачити на нашій землі Шевченко». Інколи мені здається, що він і справді все бачить, про все знає і тоді я вже розмовляю не сам із собою, а з ним... «Невмираючий дух поета, як і раніше, витає над рідною Україною, невмовкаюче роздається його віще слово і сіє на народній ниві живе насіння оновлення» (П.А. Грабовський).

Завдяки Шевченку я полюбив поезію. Більше того, завдяки Шевченку я знову відчув національну гордість. Взагалі, в мені стало більше любові! За все це, я безкінечно вдячний Тарасу Григоровичу, пишаюсь ним і притримуюсь думки, що у кожного, хто цінує Високу літературу й тим паче поезію, «Кобзар» має прикрашати книжку полку. Ця книга – багатство всього людства, прояв його кращої сторони. Так вважали і такі видатні постаті, як І. Франко, який казав про Шевченка таке: «Він був селянський син і став князем в царстві духа. Він був кріпак і став великою силою в громаді людських культур. Він був простак і відкрив професорам і вченим новіші і свобідніші степені. Та найкращий, найцінніший дар доля дала йому аж по смерті – невмирущу славу і вічну нову насолоду, яку дають його твори мільйонам людських сердець». В свою чергу, О. Гончар абсолютно справедливо зазначив, що: «Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять своє безсмертя».

Отже творчість Шевченка для всіх і кожного, а для українців тим більше, адже ми багато чим завдячуємо Шевченку, і не тільки в плані культурної спадщини, хоча стосовно останньої, російський письменник та філософ М.Г. Чернишевський був абсолютно правий, казавши, що: «…коли у поляків з’явився Міцкевич, їм уже не потрібні стали поблажливі відгуки якихось французьких чи німецьких критиків: не визнавати польську літературу означало б тоді тільки виявляти власну дикість. Маючи тепер такого поета, як Шевченко, малоросійська література також не потребує нічиєї ласки».

Стосовно ж даного видання, то воно нагадує читачу, що Шевченко був не лише поет світової величини, але й художник, для чого в книзі було розміщено деякі його роботи.

Всі твори в цьому виданні були розділені на групи відповідно до різних етапів життя Шевченка. А скориставшись коротенькою пам’яткою стосовно головних подій життя автора, що розміщена на останній сторінці книги, можна краще зрозуміти та відчути поета.