Більшість вітчизняних філософів говорить, що українська нація живе й мислить серцем. Кордоцентричність українців підтверджується великою кількістю пісень, багатим фольклором, значною поетичною спадщиною. Кожна значима подія у свідомості нашого народу відображається найперше в ліричних рядках. Чи це козацькі битви, чи революції, чи інші історичні події – вони обов’язково будуть якимось чином зафіксовані письменниками. Над українською революцією 2013-2014 років уже мізкували есеїсти і, як наслідок, з’явилися тексти квінтету митців, укладені в публіцистичну збірку “Євромайдан. Хроніка відчуттів”. Услід за нею літературна агенція випустила двомовну поетичну колекцію про Революцію гідності, яка потрясла всю Європу.

Моторошні, жахітливі картини буття малюють віршотворці в ліричній хроніці. Вони – безпосередні учасники майданних подій, зображають почуте, побачене, пережите. Смертельно поранена в шию дівчинка-лікар, яка пише своїй мамі у Твітері останнє “до побачення”; хлопчик, який спить у труні калачиком і в голові його Калашников (з вірша “Кто я?” Євгенії Більченко), Мар’яна Савка описує похмуру процесію поховання самооборонців: “Пливуть гроби по морю, як човни – по морю рук, по морю сліз і гніву. Пливуть в човнах розтерзані сини на хвилі молитов і переспіву”. Часто в поезіях зустрічаються коктейлі Молотова, розібрана бруківка, щити, барикади, палаючі шини, згадка про вулицю Грушевського. Словом, усі атрибути революції, її знаки та символи:

Я  сплю,  мов  убитий,  і  сняться  мені
Гранати,  бруківка,  коктейлі  й  щити,
Немов  у  Довженка,  країна  в  огні,
У  полум’ї  битви  зійшлись  два  світи.
(Марина Падалко)

Лід під ногами кришиться і тріщить. Ти не вразливий, і це твій природний стан. В правій – бруківка, в лівій – фанерний щит: люди виходять битися за Майдан. Дим від пожежі стелеться в небеса, місто вдихає чортову каламуть. Мамо, не плачте! Мамо, я тут не сам. Нас тут, шаленців, янголи бережуть. Мамо, я усвідомив глобальну річ: рабське життя огидне, неначе твань. Кажуть, у нас тут ніби постала Січ, вся Україна труситься від повстань! (Олексій Бик)

Значит, кто-то должен стоять за себя и за нас, по стойке
“вольно”, поскольку вольному воля способствует стройке
баррикад, что костью в горле у тирании торчат,
кто-то должен глотать костров свободы угарный чад
не надеясь на благодарность от детей и внучат.

Трудно увидеть, что над ними, как и над их отцами
летают ангелы с мученическими венцами,
для венцов найдется немало лихих, неповинных голов.
Апостолы-рыбари! Вот идет косяком улов.
В начале было Слово и больше не надо слов.

(Борис Херсонский)

Ще одним традиційним для української поезії є мотив материнського болю за загиблими синами України. Більшість поеток оспівують-оплакують у поезіях своїх мужів, борців, коханих, які полягли за волю України. Такий розповсюджений мотив, висловлений у доволі сконденсованому й влучному вірші Тетяни Власової: Мама відправила сина,// Просила// Бути обачним.// Син обіцяв берегтися щосили:// “Мамо, не плачте”.// Місяць минає, закони погіршали,// Прийняті жестами.// “Мамо, я просто не можу по-іншому -// Я на Грушевського”.// Вулиця стала дуже болючою -// Що говорити?// Син повернувся – очі заплющені,// Прапором вкритий.// Сонце сховалось – негода.// Чи буде// Праведний суд?// Там, де учора проходив, сьогодні// Друзі несуть.// Мама заплакана, хрестить повсталих// Мовчки, без слів.// Сина не стало,// В неї віднині – мільйони синів.

Також важливий вже згадуваний метафізичний концепт. Для поетів майданівці – герої, які йдуть до раю. Навколо них завжди кружляють янголи, котрі оберігають, захищають, дарують вінці мучеництва за визвольну справу, забирають нагору. Цей аспект ліричної хроніки підкреслює міфілогічний, християнський світогляд українського народу.

У книжці нічого не сказано про темні сили. Янукович, Беркут, тітушки, вплив Кремля – це все не є предметом осмислення, згадок, поетизування в збірці. Власне, складається враження, що в свідомості митців Євромайдан – це була радше внутрішня війна із безособовим злом, із негативом у собі, в державі, боротьба проти гріха рабства, а не з реальним, нав’язаним північним сусідом, іншою країною ворогом-диктатором.

Помаранчева революція мала свій гімн. Пісню Гринджолів знали й співали студенти, робочі, медики, словом, усі страйкарі. Єврореволюція не створила свій революційний гімн, де уклала б формулу прагнень, сподівань, вимог до уряду й світу. Причина, на мою думку, в одвічній проблемі нашого народу, яка звучить так: “На одного українця п’ять отаманів”.

У ліричній хроніці Майдану є один малюнок на різних сторінках. Це коктейль Молотова, з якого вилітають вогняні квіти. Цей символ обрамлює не тільки дану книжку, а світоглядний вектор українського народу: віру в силу духу й прагнення до гармонійного співіснування у власній країні та з усім світом.

ДРУГ ЧИТАЧА (http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/36659/)