З-під пера Олега Сенцова, політичного в’язня, незаконно засудженого путінським режимом на 20 років тюрми, вийшов дебютний роман «Купіть книгу — вона смішна». Фрагменти тексту друкували ще два роки тому в літературному журналі «Процес», але цілісним твір вийшов на початку 2016-го в «Фоліо».

До ув’язнення Олег Сенцов був знаним серед кінознавців режисером, зняв декілька фільмів, найвідоміший із яких — «Гамер» (стрічка, яку презентували в Нідерландах, одержала схвальні відгуки професіоналів). Після ж ув’язнення Сенцов — це один із символів політичної боротьби двох народів у XXI cтолітті, автор книжок і однієї п’єси. Його справа нагадує оте одвічне намагання російської влади винищити українську інтелігенцію. Як це було в часи сталінських репресій у 30-ті роки ХХ ст., що потім дістало сумнозвісну назву «розстріляне відродження». Або вже у 60-80 рр. того ж віку, коли викорінювалося будь-яке інакодумання й українські дисиденти скніли й помирали в тюрмах північно-сусідньої тиранії. Геноцид українства продовжується й далі, вже в новому XXI сторіччі.

Що ж до книжки. Її легкому й гумористичному стилю позаздрив би будь-який український письменник. У нашій літературі майже немає зразків соковитої та жартівливої прози, тому «Купіть книгу — вона смішна» могла би заповнити цю лакуну в нашому письменстві.

Доля занесла автора на чужину, він опинився в гнітючих обставинах, але своєю книжкою наче плює в обличчя долі, сміється над нею. Три основні персонажі: Джимі, Біллі, Джебс — американці, які подорожують Африкою. І потрапляють ці шукачі пригод на свою голову в різні обставини: пустеля, монастир, невеличкі поселення, полон… Їх усюди супроводжують карколомні події, смішні ситуації, абсурдні бажання (спроби доправити айсберг на кораблі жителям Сахари, бажання виростити на восьми тисячах гектарів пустелі канабіс і т. д.). Голос автора (Біллі) немов режисує цей балаган. Коментарі автора в тексті підсилюють ефект його присутності, так що наратор є водночас і режисером, і рушійною силою сюжету.

Соковитий та натуралістичний гумор повсякденних ситуацій у Сенцова розбавлений рефлексіями над природою Христа і його нагірною проповіддю, над бюрократичним апаратом державних структур, жіночою природою та її протиріччями й іще багатьма темами. Оповідач свідомо загострює певні ситуації, перетворюючи їх на гротеск або чорний гумор. Саме мікроситуації в тексті і є інструментами створення певних серій із кінофільму, уривків сценарної та режисерської фантазії, які втіляться колись на екрані після виходу Олега Сенцова на свободу.

Я обмовився, що книжка Сенцова могла би заповнити вакуум у нашій сучасній літературі, могла би заповнити нішу гумористичної та жартівливої літератури, але написана книжка російською мовою й належить до штучного сегменту «української російськомовної прози». Власне, й написана вона на чужому ґрунті, на матеріалі, далекому як від сучасних українських реалій, так і від давнішої історії. Тому питання національної класифікації твору — це вотчина академічного літературознавства.

У пресі вже порівнювали книжку Сенцова із безсмертним твором Джерома Клапки Джерома «Троє в човні (не кажучи про пса!)». Таке порівняння штучне і є радше заочним компліментом автору. Лише при поверховому розгляді роман нашого земляка чимось подібний до повісті англійця, адже в ньому теж є плавальне судно, три персонажі, подорож. Але в Сенцова все інакше: більше іронії, сарказму, він охоплює історії багатьох людей, відомих персонажів, культурні та релігійні контексти. Я б остерігався ототожнювати її з класикою, адже вона з’явилася на піку популярності Сенцова й зовсім не в літературному контексті. Тому тільки час може показати успішність чи провальність міжлітературних аналогій.

Безперечно, нова книжка Олега Сенцова заслуговує на увагу. Навіть не через те, що він наш земляк-сімферополець. І не тому, що він незаконно засуджений путінським режимом на абсурдні й немислимі 20 років. А тому, що ця книжка добре написана й іще потребує детальнішого обмізковування сучасниками.
ДРУГ ЧИТАЧА http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/review/43540/