Після Кідрукового «Жорстокого неба» логічним продовженням читання про літаки та авіарух була книга Артура Гейлі «Аеропорт». Між цими двома книжками прослідковуються чіткі паралелі. Дія обидвох відбувається під час зимової сніжної бурі в аеропорту і в обидвох сюжетах присутня авіакатастрофа. А ще ці книжки пов’язує багато описів технічних процесів пов’язаних з літаками та аерорухом загалом. Можливо навіть саме роман Артура Гейлі надихнув Макса Кідрука на написання «Жорстокого неба». Але хіба лише надихнув, бо відмінностей у цих романах таки значно більше аніж подібностей.
З творчістю Артура Гейлі я познайомилась кілька років тому, читаючи його роман «Готель». Він мене просто вразив і я зразу ж купила у Видавництві "КСД" інший роман автора - «Аеропорт» (переклад з англійської Володимира Куча). Але, як то завжди буває, нагальніші книжки відклали моє читання і про роман я згадала зараз, коли він якнайкраще припасував до моєї цьогомісячноі читальної тематики.
Одного січневого вечора п’ятниці в Чікаго погода була не вельми приємною. Вже три дні лютувала сніжна буря. І якщо місто справлялося з цим ще так-сяк, то Міжнародний аеропорт Лінкольна відчув всі підступності стихії на повну. Злітно-посадкові смуги ледь встигала приводити до ладу ціла батарея снігоочисної техніки, та ще й, як на гріх, найголовнішу смугу перегородив Боїнг 707 мексиканських авіаліній, який через негоду зсунувся з руліжноі смуги. Нерви авіадиспетчерів були натягнуті, як струни. Але найбільше випробувань випало цього вечора на долю генерального директора аеропорту Мела Бейкерсфелда. Адже до проблем, які створила негода, додалися ще й проблеми з мешканцями сусіднього містечка, яким приспічило саме в цей вечір протестувати проти надмірного шуму, що спричиняє аеропорт, заважаючи тим самим їх нормальному повсякденному життю. А окрім цього сімейні проблеми Мела здається досягли вже своєї кульмінаційної точки. Та всі ці обставини стали лише прелюдією до головного випробування цього вечора не тільки для Мела Бейкерсфелда, а й для всіх служб ввіреного йому аеропорту і, головне, для екіпажу та пасажирів рейсу Два авіакомпанії «Транс Америка», на борту якого опинився дивний пасажир з підозрілою валізою.
Ось з такої диспозиції зав’язується сюжет роману «Аеропорт». Спочатку події змальовуються неспішно, дійові особи розставляються наче фігури на шаховій дошці, щоб потім блискуче зіграти свою партію. І коли гра досягне своєї кульмінації, то запевняю вас, відірватися від книжки вам буде дуже складно.
Особливістю романів Артура Гейлі є те, що в них немає якогось одного головного героя. Натомість центром оповіді є середовище, про яке він описує, а всі персонажі є інструментами для зображення процесів і висвітлення проблем, пов’язаних з цим середовищем. Тож у випадку з романом «Аеропорт» головним героєм виступає Міжнародний аеропорт Лінкольна в Чікаґо. Автор просто блискуче описав, як працює цей великий і складний організм. За своє життя я побачила досить багато аеропортів світу і завжди з захопленням спостерігала, як працюють та взаємодіють різноманітні служби цієї складної структури. Від їх злагодженості залежить комфорт і безпека кожного пасажира. Читаючи роман «Аеропорт», мені вдалося віртуально зазирнути у ті місця системи, які зазвичай закриті для пересічного пасажира. І це відкрило мені багато нового та цікавого.
Треба визнати, що з часу, коли Гейлі писав свій роман (а це кінець 60-х років минулого століття) технічний прогрес настільки стрімко змінив світ, що певні процеси, описані автором, видаються сьогодні просто смішними. Особливо цей відрив відчувається щодо засобів зв’язку, локаційних та навігаційних пристроїв. Але, попри всі технологічні зміни, загалом структура авіаційної галузі та процеси, з нею пов'язані, в основі своїй залишились незмінними. І це забезпечує читачу відчуття правдивості та реалістичності.
Окрім перфектного опису технології авіаційних процесів та проблем, що виникають у цій сфері, автор висвітлює в романі багато різних психологічних та морально-етичних питань. І це придає твору різнобічності та багатогранності. Але, як на мене, найголовніший меседж, який доносить нам автор - це те, що світ тримається на професіоналах, людях високої компетенції і безмежної відданості своїй справі. І не важливо про кого йдеться: пілота міжконтинентального лайнера, авіадиспетчера, водія снігоочисної машини чи оператора на стійці реєстрації, адже кожен гвинтик єдиного механізму є важливим і незамінним. Бо саме від фахових дій кожної людини, якої б галузі діяльності це не стосувалося, залежить наш добробут, комфорт, здоров’я, а іноді й життя. Я свято в цьому переконана і тому завжди з величезною повагою та захопленням ставлюся до таких людей.
Зазвичай на кількаста сторінках книжки нам доводиться відстежувати періоди у кілька років, а то й у кілька століть. А Артур Гейлі у романі «Аеропорт» навпаки зобразив сім годин життя аеропорту та всіх його служб на п’ятистах сорока сторінках. Навіть чистий час мого читання десь у два з половиною рази перевищив час, описаний в сюжеті. І, разом з тим, роман вийшов дуже стрімким та динамічним. Це вищий пілотаж літературної майстерності! Я ще раз пересвідчилася, що романи Артура Гейлі це бестселери, популярність яких непідвладна часу. І навіть якщо науковий прогрес піде настільки вперед, що описана автором технічна сторона цілком втратить свою актуальність, то все одно читати його романи буде цікаво і захопливо. Адже інший аспект романів Артура Гейл - людські стосунки, моральні принципи, відданість професії - це ті речі, які ніколи не застаріють і про які цікаво буде читати навіть через сотні років.