Банальне кохання

Василь Врублевський - унікальний житомирський письменник, який є потужним прозаїком, драматургом та поетом. Його пʼєси йдуть на сцені місцевого драмтеатру, а проза друкується у всеукраїнських виданнях, зокрема збірках «Квіти в темній кімнаті» та «Вечеря на дванадцять персон». А от поезія менш відома, хоча за спрямованістю та стилем вона подібна до прози. Сьогодні переглядала пропоновану збірку віршів. Дійсно, за мотивами й емоціями легко вгадати 1990-ті. Це відчувається у тлі поезій, у ритміці, в надмірному еротизмі та сексуальності. Головний герой мріє про фізіологічне єднання із жінкою, в деяких поезіях - єднається. Його кохана - це не уявна Беатріче, це реальна зваблива жінка із значним сексуальним досвідом, для якої Він не перший (напевно, й не останній). У поезії «НА!» взагалі складається враження, що описано ледь не елітну повію, яка має звʼязки навіть із африканськими інтуристами, а про акторів годі й казати. Втім, головний герой називає себе «нікчемним каменем», що падає до ніг цієї Жінки, він лежить у неї в ногах, а вона відштовхує його, як хазяйка кота. Це вона йде по жовтому листю в жовтій блузі і синіх джинсах, це з нею він прощається після готелю, садячи на автобус з «Лівобережної», це про неї Він постійно мріє, боячись тиші та самотності. Це банальне кохання зрілого чоловіка до досвідченої і зрілої жінки, - кохання, що не дає спокою, що розриває зсередини, що кличе до злягання, що сповнене ревнощів, однак бути єдиним чоловіком для такої пані навряд чи можливо. І головний герой це усвідомлює та приймає. Інакше він просто буде нею забутим.