Батурин

Читаєш Богдана Лепкого - нібито про події 1708 року і епоху Мазепи, а уявляєш сучасну російсько-українську війну і Бучу. Хоча цей твір я читала з два десятки років тому, яскраві образи та натуралізм оповіді у памʼяті збереглися, а в сучасних реаліях твір читається так, нібито ножем по серцю. 
«Батурин» є третьою частиною (дехто пише четвертою, бо першу частину «Мотря» можна розглядати як два твори) епопеї про Мазепу. Я б все-таки назвала її трилогією. Початок історичної повісті - це жовтень 1708 року і перехід Івана Мазепи на бік шведського короля Карла ХІІ під час Північної війни із Росією. Як і в попередніх частинах, Богдан Лепкий підкреслює, що цей крок здійснено з державницьких міркувань заради волі України. Це рішення є зваженим і правильним. До чого ж тоді Батурин? Батурин - тодішня столиця Гетьманщини, місто, в якому вже немає Мазепи, але яке планують узяти росіяни? З якою метою? Для чого Петро І відправив сюди свого фаворита Меншикова? Яке стратегічне значення гетьманської столиці без гетьмана, міста, де залишилися в основному жінки і діти. Та Мотря. Чому одружена з іншим, але досі закохана в Мазепу дівчина не втікає з Батурина і як протистоїть російській навалі? 
За «Батурином» можна вивчати історію України. Але це історія, яку важко читати. Я читала трилогію доволі довго. Під настрій. Дозовано: по декілька сторінок на день. І причина не лише у тому, що багато описів воєнних битв та більш звичної для чоловіків лексики. Ні. Просто важко читати і уявляти себе на місці жінки початку 18 століття. А як би вчинила я на місці Мотрі? Як би повели себе в подібній ситуації мої рідні й знайомі? Війна є саме тим форс-мажором, що демонструє потенціал особистості та межу її людяності і сили.