Батя всіх англійських детективів

Коротше, якщо ви думаєте, що детективи почалися з Конан Дойла і його Шерлока - розслабтеся. "Місячний камінь" - це тупо батя всіх англійських детективів. Коллінз видав цю цеглину ще тоді, коли жанр тільки-тільки вилуплювався, але зробив це так грамотно, що багато хто із сучасних авторів досі нервово курить збоку.

По сюжету маєм таку базу:  Є один дуже мутний британський вояка, який під час служби в Індії по-тихому (і з трупами) віджав із місцевого храму здоровенний і скажено дорогий жовтий діамант. Камінь, ясна річ, проклятий, бо за ним постійно пасуть троє індусів-фанатиків, щоб повернути святиню додому. Цей вояка зрештою відкидає копита і заповідає камінчик своїй племінниці Рейчел на її вісімнадцятиліття.
Дівчина влаштовує тусу в заміському маєтку, всі гості в шоці від цього "Місячного каменя", ховають його на ніч у шафку в її спальні... а зранку камінчик робить ноги. Замки цілі, ніхто чужий не влазив. Значить, щуром є хтось зі своїх. І тут починається лютий шмон, бо під підозрою опиняються абсолютно всі: від благородних родичів і залицяльників до останньої служниці.

Тут немає одного головного героя, який ходить із лупою і все коментує. Коллінз зробив прикольну штуку: він зібрав текст із "показів свідків". Ти ніби читаєш матеріали кримінальної справи, де різні люди розказують свою версію подій.
І ці персонажі - це просто окремий вид мистецтва. Першу частину розказує старий дворецький Габріель, який замість Біблії читає "Робінзона Крузо" і тупо ворожить на цій книжці перед кожним серйозним рішенням. Потім естафету перехоплює нестерпна релігійна тітонька, від чийого лицемірства аж зуби зводить. А ще є столичний слідак сержант Кафф - худий, меланхолійний тип, який клав на місцевих мажорів, і єдине, що його реально хвилює в цьому житті - це правильне розведення троянд.

Читати це прикольно, бо ти чітко бачиш, як кожен свідок щось недоговорює, вигороджує себе або просто тупить, і тобі доводиться самому збирати цей пазл.