Боротьба одинака з системою

Головний герой, Давид Мотузка, повертається з війни в рідне село. Він думає, що будуватиме нове життя. А що він бачить? Влада в селі належить не народу, а «своїм людям» - куркулям, пристосуванцям і хабарникам на чолі з Корнієм Чумаком. Вони просто змінили прапори, почепили червоні зірки, але залишилися тими самими глитаями. Це страшно читати, бо це схема, яка працює вічно. Поки одні проливали кров на фронті, інші в тилу «порішали питання» і захопили владу. Давид для них - кістка в горлі. Він хоче справедливості, а вони хочуть спокою і грошей.
Назва геніальна. Бур’ян - це не рослини. Це люди. Це ті, хто глушить усе живе, хто висмоктує соки з землі. Головко показує, як цей соціальний бур’ян обплутує село так, що дихнути нічим. Атмосфера в романі задушлива, липка, напружена. Ти фізично відчуваєш, як навколо Давида стискається кільце.
Головко - майстер лізти в душу. Він показує не картонних героїв, а живих людей. Давид сумнівається, ламається, шукає вихід. Чумак - не карикатурний злодій, а розумний, хитрий і сильний ворог. Це поєдинок характерів, а не гасел.

Книгу боляче читати сьогодні. Історія про солдата, який прийшов з війни і побачив, що в тилу панує несправедливість, кумівство і «договорняки», б’є прямо в серце, бо скільки ж такого навколо і скількох солдат торкнеться така ситуація дуже скоро... Це потужна, чоловіча проза. Вона жорстка, реалістична і дуже майстерно написана. Це роман про те, як важко вирвати коріння зла, коли воно проросло у власні кабінети.

П.с: єдине, книгу треба читати з розумом, присутня радянська риторика і наративність