Свою творчість письменник присвятив надзвичайно важкому життю селян. Письменник був очевидцем тих жахливих подій  другої половини XIXст. коли на українських землях панувала Російська імперія, тих умов, у яких доводилося злиденно існувати сім'ям, тому вважав своїм святим обов'язком розповісти про трагедію людей у своїх творах. І твір "Без хліба" викликає у читачів глибоке та щире співчуття до селянина, якому аби врятувати сім'ю від голоду доводилося переступити через свою совість та йти на злочин. Та хіба можна його назвати злодієм, коли просто людина бажає повернути те, що належить їй. Багатії крадуть добро бідних, а тих хоть зголоду помирай, а коли в сім'ї ще й маленька дитина.

Головному героєві Петрові вдалося виконати свій таємний задум без свідків. Але коли в хаті з'явився хліб - тоді зіпсувалися стосунки між ним та дружиною. Селянина мучило сумління, а чи правильно він усе здійснив. Його дружина Горпина розуміла, що злочин на який вимушений йти її чоловік був єдиною можливістю аби вижити, але їй не до душі був спосіб вирішення проблеми. У Горпини було дуже розвинуте почуття людської гідності.

Петро жив із тягарем, а йому так хотілося скинути важкість із свого серця, він наважується зізнатися односельцям. Чи підтримає громада односельчанина, чи піддасться загальному осуду?

На прикладі даного твору письменник доводить, що людина землі - селянин - людина працьовита та чесна, бо розуміє, що "благородного" злочину немає, бо всі рівні перед законом. Злочин, яким би він не був, якими б мотивами не виправдовувався, все одно залишиться позаконною справою.