Бойня номер п’ять

“Бойня номер п’ять” — це роман, у якому війна не героїчна і навіть не страшна. Вона просто є. Воннеґут дивиться на неї очима людини, яка бачила кінець світу й не знайшла у ньому нічого. Це книжка про безглуздість, написана з такою точністю, що навіть хаос у ній виглядає впорядкованим. Головний герой “випав у часі”. Він живе одночасно в полоні, в сімейному житті, на далекій планеті й у спогадах про Дрезден. Усе це існує паралельно, бо пам’ять, за Воннеґутом, не лінійна, а болісно кругова. Війна ніколи не закінчується — вона просто переходить у стан спокою. Воннеґут не описує жахи війни — він розчиняє їх у звичності, у повторі. “Так воно і є”, — його рефрен, який звучить як капітуляція мови перед безглуздям подій. “Бойня номер п’ять” — це не антивоєнний роман у звичному сенсі. Він не протестує, не звинувачує, не пропонує мораль. Воннеґут просто показує, як легко людина приймає неможливе, коли її втомили пояснення. У світі, де все повторюється, де смерть не має ваги, найстрашнішим стає байдужість. “Бойня номер п’ять” — це книга про пам’ять, яка не піддається лікуванню. Її сторінки — фрагменти спогадів, що розсипаються, як попіл після вибуху.