Бурштинове намисто

Це пʼєса Василя Врублевського, написана в сатирично-іронічному стилі й у постмодерному ключі. Героїв геть небагато, проте вони колоритні. Молодий чорт Антипко, що мріє про серйозну науку та такий собі лісовий кулібін; Відьма, яка має зарядити смартфона та полетіти заради цього до МкДональдсу на спроектованому Антипком пристрої; її племінник граф, що через прокляття заростає шерстю та іклами та скоро має стати вепром, а ще Навка, Русалка, Лихваріус. У пʼєсі цікавим є не стільки сюжет, скільки діалоги героїв, особливо репліки Відьми, в яких знаходимо і суржик, і арготизми, і рекламу. Тобто це така собі сучасна відьма з телевізора чи з ринку, бо в неї є ще й підприємницька жилка. Щоб допомогти небожеві, Відьма повинна забрати в Русалки бурштинове намисто. Врешті-решт, це робить Антипко, який сам закохується у Русалку, зізнається їй у планах на намисто, сама Русалка теж закохується в Антипка. Як результат: Антипко стає людиною, Русалка стає людиною, Відьма стає людиною, а у графа відпадають шерсть та ікла. Така собі казочка про кохання, і якби не натяки еротичного спрямування в репліках, то її можна було ставити перед дитячою аудиторією. Певною мірою пʼєса нагадала «Лісову пісню», й не лише наявністю серед героїв Навки та Русалки, а екологічною тематикою, бо йшлося також про осушування лісового озера людьми, за що їх було таки покарано хворобою. Щодо художньої складової, звісно, це не рівень Карпенка-Карого чи Коломійця. Це звичайна пʼєса для звичайного провінційного театру, яку при хорошій режисурі можна обіграти у пристойну виставу для студентів, яким якраз подібний гумор зайшов би на ура. В цілому непогано. Принаймні мені не було нудно під час читання. Пʼєса - розважалочка - я б так її назвала.