Червона шапочка без прикрас

Казки можуть бути значно страшнішими, ніж реальність і Ірена Светек це показує максимально жорстоко . «Червона шапочка» це не переосмислення знайомої історії , а повноцінна історія, у якій казка перетворюється на щось тривожне, холодне і дуже не комфортне.
Це історія про вбивство, розслідування і таємниці, які не хочуть залишитися в минулому. Але насправді Роман працює не як класичний детектив. Тут важливіше не «хто це зробив» , а що стоїть за цим - страх, травма і темні сторони людської природи, які ніхто не може визнавати.  
Ірена Светек дуже точно працює з атмосферою. Холод, ізоляція, відчуття небезпеки все це відчувається буквально фізично. І саме це тримає найбільше, не сюжетні повороти, а постійна напруга, яка ні на секунду не відпускає.  
Образів багато, і вони мають чіткий метафоричний характер. Червоний плащ, ліс, сама ідея «казки» усе це не просто декорації, частина загального відчуття тривоги. Хоча місцями є відчуття, що символізм трохи прямолінійний не завжди залишається простір для власного трактування.
Персонажі тут більше про функцію, ніж про глибину. Міо Ауреллі як центральна фігура виглядає переконливо, але інші герої часом сприймаються як частина пазлу, а не диві персонажі. І це знижує емоційне включення.
Але якщо говорити чесно, ця книга не про персонажів і навіть не про сюжет. Вона про відчуття. Про той стан, коли щось не так, і ти це відчуваєш ще до того, як розумієш чому.  
«Червона шапочка» це не легке читання на вечір. Вона повільна, важка і значно темніша. Але якщо хочеться історії , яка не просто розважає, а реально пробирає це дуже влучний варіант.