Червоне і чорне | Рецензії на книги, відгуки про прочитане, рейтинг - кращі книги

You are here

Червоне і чорне

Хочеться почати із цитати:

"Після такого вчинку, як переконати її, що я кохаю лише її одну? Бо, зрештою, я хотів все-таки вбити її чи то з честолюбства, чи то з кохання до Матильди..."

У книзі роману передувала передмова, звідки читач дізнається головну інтригу книги: автор був знайомий із гучною справою свого часу, де суд засудив небагатого юнака за вбивство його знатної заміжньої коханки. Тобто автор запозичив ідею, ознайомився із подробицями і втілив їх у своєму творі. Звичайно, прочитавши про цю подію у передмові, я очікував її протягом усієї книги, що не сприяло отриманню задоволенню від книги.

Проте і без того книга мене не особливо вдовольнила. Так, у ній не без цікавих моментів, але повернімось ще раз до наведеної цитати. У ній прекрасно все, вона чудово характеризує героя, хоча загалом маразм у книзі не настільки концентрований. Головний герой із такими тарганами, який може так побудувати свою думку, чого від нього можна очікувати протягом книги? Він надміру вразливий, амбітний, він постійно в очікуванні якої-небудь підлості від оточуючих. Його амбіції, честолюбство підказують йому кар'єру військового, але із сумом за часами Наполеонівських війн, він іде шляхом духівництва. Автор тут досить похмуро описує закулісся людей віри. А тепер уявімо, наш Жульен, що знає напам'ять Біблію, що вже досить тривалий час носить відповідну рясу, зреагував на погляд випадкового відвідувача забігайлівки, що йому не сподобався і йде стрілятися на дуель! Чого взагалі вчили духовенство у ті часи?

Але такий герой цієї книги. Він мені не імпонував. Як і всі інші персонажі. А я здебільшого не можу високо оцінити твір, у якому мені ніхто не сподобався. Зате мені сподобався опис краєвидів вигаданого провінційного містечка Вер'єру на початку книги. А ось побут, нрави, рушії описаної епохи - ні. Якщо порівнювати з англійським романом тих часів, американською глибинкою, тощо - то все не на користь Червоного і чорного. Плюс характери, поведінка більшості другорядних і не зовсім героїв, що пані де Реналь, що Матильди, їх чоловіків, близьких... теж мені видалися притягнутими і надуманими - Не вірю!, за Станіславським.

Читання йшло довго і нудно, і якщо це один із найкращих творів відомого автора, то, видно, автор не для мене. Читав у перекладі Єлізавети Старинкевич, є підозра, що частково враження від книги може залежати від якості перекладу. Тим більше, що саме це видання від "фоліо", окрім гарної палітурки може "похвалитися" поганою роботою коректорів і містить не мало одруківок.

+1
+1
-1