Читати скорочено «Диво» П. Загребельний — стислий переказ онлайн

4
Середня: 4 (1 оцінок)

1965-ий рік. Рання весна. Примор’я.

У приморському санаторії доля звела молодого професора історичних наук Бориса Отаву та художницю Таю, що привабила чоловіка і яскравою зовнішністю, і оригінальністю свого світогляду.

Сталося це 992-го року під час Великого Сонцестою. Місце дії: пуща.

Того дня, як він з’явився на білому світі земля була покрита пухким сніговим килимом, сонечко світило низько, тишею були огорнуті подніпровські пущі. Він прямував шляхом від темряви до світла і жалібно плакав від того, що не знав, куди прийде.

Коли все звершилося, настав дід Родим із своїми теплими та велетенськими руками-лопатами. Вони змусили малюка заспокоїтися та притихнути. Те, що він був блакитнооким визначило вибір його імені. Нарекли його Сивооком. А Родим був людиною велетенського розміру, а одягом йому слугувала шкура з дикого звіра. Його заняття було пов’язане з глиною. Він умів перетворювати її у посуд та різні цікаві речі, найбільшою кількістю з яких були фігурки божеств. Готові вироби обпалювалися вогнем та фарбувалися. Говорити дід не любив.

Сивоок спостерігав за дідовою роботою постійно і вона йому дуже подобалася. Згодом йому стали відомі імена усіх богів — від Перуна до Сварога. Хоча, здається, Родим ніколи йому про них не розповідав. Улюбленцем для хлопчини став Ярило. Чому його прихильність впала саме на цього бога він довго не знав і сам, аж поки втямив — його зовнішні риси, наче дідові! Фігурки Родим продавав і мав у сховку чималеньку купку й срібла, й хутра та ще всякої-всячини цінної. Ніхто і нічим не здатен був перелякати старого, аж до одного дня, коли прийшли чоловіки, вбрані у чорне, та зі срібними хрестами і не почали говорити про те, що він мусить поклонятися одному-єдиному богові. Коли ж він відмовився, то з полиць полетіли його розбиті творіння — статуетки божеств. Не зміг він стерпіти наруги над святими для нього речами і знайшов свою смерть під гострим мечем. Сивоок дуже злякався, проте спромігся втекти через дах і сховатися в пущі.

Багато днів блукав хлопчик густим лісом, доки не зустрівся з медоваром Ситником. Там йому припала до душі донька господаря дому на ім’я Величка. І жити б їм з дівчиною довго та щасливо, але не зміг свободолюбивий хлопець почуватися щасливим, будучи підневільним і знову вирушив блукати пущею. У лісі він знайшов нового друга, свого однолітка на ім’я Лучук. Той дуже вправно стріляв з лука. Мандрувати вони рушили разом.

Йшла осінь 1941-го. Події відбуваються в Києві.

У Гордія Отави, професора, була можливість евакуації, проте він не зміг полишити напризволяще цінності, що містилися у Софійському соборі. У концтаборі військовополонених, у який він потрапив, його, як стало відомо згодом, шукав колега по науці в минулому, а наразі «есесівець» зі званням штурмбанфюрера на ім’я Адальберт Шнурре. Ніхто з полонених не хоче видати чоловіка, проте він раптово побачив свого сина і сказав своє ім’я.

Було це 1004-го року. Дія відбувається у Києві.

Сивоок з Лучуком довго мандрували і дійшли в Київ. Тут вони вперше побачили церкви християн і були під величезним враженням від величі та краси цих будівель. Одного дня вони відвідали базар, на якому впали в око зухвалому та спритному купцю Какору. Йому сподобалася сила та кмітливість хлопців, і він запропонував їм себе охороняти.

Осінній час 1941-го року. Місто Київ.

Професорові Гордієві Отаві вдалося вирватися з концентраційного табору. У цьому йому допоміг Шнурре. Вдома його не полишають думки про рідну землю та сумні згадки про утиски науковців у минулому десятилітті. Доля примушує його звернутися за допомогою до Шнурре вдруге, аби вирятувати сина.

1004-го року. Літня пора в Радогості.

Сивоок та Лучук охороняють купця та скрізь його супроводжують. Цього разу за час подорожування вони випадково стали свідками змовляння слуг проти свого господаря. Вони прагнути сповістити купця про це, та той ненароком убив Лучука. Далі Сивоок із валкою приїздить в місто Радогость, що було на той момент язичницьким. У ньому жили древляни. Тут хлопець і зостався. Йому припала до душі місцева красуня на ймення Ягода. Хлопець починає вчитися малювати. Його вчителькою стає язичницька жриця Звенислава. Минув певний час і купцем Какорою до міста були приведені воїни князя Володимира. Вони вимагали від місцевих мешканців, аби ті підкорилися князеві і прийняли християнство, проте ті не дали згоди. Через це Радогость було спалено. Давня святиня у вигляді писанки була зруйнована, натомість там виросла церква. Сивоок потрапив до полону.

Осіння пора 1941-го року. Місто Київ.

Гордієві Отаві наполегливо рекомендують продовжувати працювати над своєю науковою роботою. Він не має права відмовитися. Після повернення із гестапо його переслідує відчуття скорої смерті, тож він розкриває таємницю Сивоока синові на ім’я Борис.

Пізня осінь 1015-го у Новгороді.
У Новгороді мешкає князь Ярослав, ще досить молодого віку. Ще з дитячих літ з материнських вуст він дізнавався про свого батька Володимира, і ненависть, що спершу зародилася у ньому малим зерном, все росла й росла. Він вів підготовку до військових дій проти Володимира. Юнак прагнув заволодіти київським престолом. Одного дня, полюючи, хлопець стрівся з дівчиною на ймення Забава і палко закохався у неї.

Літня пора 1014-го року. Болгарське царство.
Сивоок був відданий купцеві Кокарі. Хлопець намагався раз поз раз втекти, проте його повертали назад. Та все ж одного разу втеча була вдалою. Довго блукав Сивоок, аж доки не дістався до християнського монастиря у Болгарському царстві. Він лишився тут, став християнином та став наречений Божидаром. Тут його навчили читати та писати. На цій території на цей період припадають військові дії — воюють болгари та візантійці. Хлопець разом із кількома товаришами-монахами вирушає на допомогу цареві на ймення Самуїл, який з останніх сил намагався стримати візантійців в ущелині. Та мужні чоловіки не встигли. Візантійці перемогли. Їхній імператор наказав направити до столиці тисячу полонених-болгарів і зробити їх сліпими. Сивоокові судилося стати одним із тієї злощасної тисячі люду.

Весняна пора 1965-го року в Києві.
На київській виставці митців з Москви Борисові Отаві впало в око полотно, автором якого була Тая Зикова. Та вже на день пізніше в галереї не можна було побачити цієї картини, бо організаційним комітетом виставки вона була заборонена. Через невеликий проміжок часу після цієї події на Бориса чекає зустріч з художницею — авторкою цієї роботи.

Осінній час 1014-го року в Константинополі.

Коли катом виконувався страшний процес осліплювання величезної кількості людей, і наступним мав бути Сивоок, кат помер, бо навіть для нього ця дія була занадто жахливою, його серце розірвалося. Подія відбувалася прилюдно, тож ті, хто були присутні, звернулися до свого правителя з проханням про помилування для решти людей. Той дав згоду. Молодого чоловіка Сивоока поставили допомагати в конюшні. Але чужого юнака худоба дуже боялася. Тоді імператором було вирішено продати молодика. Його викупив Агіп, який був славнозвісним майстром з будівництва церков та монастирів. Сивоок був умілим учнем, до того ж вчив його гарний учитель, тож зовсім скоро він досконало володів умінням оздоблювати храми. У свого спасителя хлопцеві судилося також зустрітися із земляком на ймення Міщило.

Зима 1942-го року в Києві.

Шнурре до Гордія Отави приставив наглядача — ад’ютанта єфрейтора Оссендорфера. Професора довго умовляли про допомогу у вивезенні цінних фресок із Софійського собору на територію Німеччини. Він зробив вигляд ніби згодний. Працював чоловік із солдатами гітлерівської Німеччини.

Середина літа 1915-го року. Місце події: Новгород.

Князем Ярославом було віддано наказ про будівництво терему та церкви серед лісу. Там жила його кохана Забава. Та їхні зустрічі були недовгими, бо вже скоро Ярослав з батьком Володимиром почали боротися за київський престол, а згодом у Ярослава з’явився ще один конкурент — брат Святослав. Гліба та Бориса вбили нечесним шляхом. Аби отримати силову перевагу від варягів, Ярослав бере за дружину тамтешню Унгігерду, яка славилася красою та гордовитістю.

Весняний час 1966-го року в Києві.

Тая з Борисом прогулювалися київськими вулицями та багато розмовляли. Чоловік ділиться з дівчиною про наболіле, про те, що його батько навмисне не поспішав реставрувати роботи, які хотіли забрати до Німеччини. Через це його було віддано під розстріл. Молоді люди закохуються. Борис мусить через два дні від’їздити в Німеччину. Він планує повернути на Батьківщину документ, що має історичну цінність — у ньому повідомляється про будівничого Софійського собору. Він переконаний, що його викрали у його батька і вивезли в Німеччину. Йому стало відомо про документ, коли він прочитав статтю, опубліковану за кордоном. Автор якої — професор Оссендорфер.

Літній період 1026-го року в Константинополі.

Сивоок приймає участь у спорудженні церков у бригаді Агапіта. Одного разу, коли за якийсь вчинок він впав у немилість у майстра, той відіслав його працювати на Пелагосі — острові, розташованому дуже далеко. У тих краях чоловіка доля звела з незвичайною дівчиною, яка говорила лиш слово «Ісса». Потім за наказом Агапіта Сивоок мав працювати над спорудженням одного з київських храмів. Головним на цьому будівництві був поставлений Міщило. Сивоок вирушає у Київ з Іссою і називає її своєю жінкою.

Падолист року 1026-го. У Києві.

Князь Ярослав працював над важливими питаннями, що стосувалися утвердження держави, також релігійними проблемами. Боротися за владу не припиняють, тож князь має величезну кількість ворогів і довіритися здатен лиш перевіреному часом Ситникові, що набагато раніше зміг вбити дикого кабана та врятувати його від вірної загибелі. Тепер цей чоловік — один із бояр. Забава створила у своєму лісовому теремі жіночий монастир і тепер вона сама там ігуменя. Ходили чутки про те, що після зв’язку з Ярославом вона стала матір’ю і нібито має доньку, та сама жінка все спростовувала. За наказом Ситника було ув’язнено посадника міста Новгород на ймення Костянтин.

Перед відпусткою у 1966-му році. Територія Західної Німеччини.

Хоча Отава вже прибув на німецьку територію, проте зустрітися з Оссендорфером він не мав можливості, бо держрадник, що мав йому в цьому допомогти, чомусь, зволікав.

1028-го року теплінь у Києві.

Відбулася зустріч з князем для затвердження проекту майбутнього храму. Міщило вносив пропозицію про будівництво церкви невеликої за розміром, стиль якої мав бути візантійським. Сивоок вніс свою пропозицію про храм величезних розмірів, що принесе славу рідному краєві. На його думку, у цій споруді мають прослідковувати місцеві традиції, а не чужорідні. На захист його погляду став іберієць (грузин) на ім’я Гюргій. Удвох вони переконали князя. До того ж, таким чином Сивоок отримав посаду головного будівничого, а його помічником призначили Гюргія. Міщило був лютий, він всім серцем зненавидів конкурента, тож аби помститися йому за гірку образу він призводить до смерті Ісси, до якої Сивоок мав дуже теплі почуття.

Вакація в Західній Німеччині. 1966-го року.

Борисові Оттаві так і не вдалося зустрітися з професором, який писав про документ, що його зацікавив. Він приїхав додому. Але трішки згодом перед молодим чоловіком відкрилася жахлива правда — професор Оссендорфер не хто інший, як помічник Шнурре, від чиєї руки й загинув його батько.

1032-го року в Києві.

Сивоок весь час сперечався з митрополитом, що раз по раз нагадував будівничому про канонічні межі, які не можна було переходити, та, незважаючи на це, храм вийшов великий за розміром. Феопемпт, що був тоді митрополитом, був переконаний, що Сивоок уявляє красу та величність людини за зразком язичників, тож всіма силами намагався перешкоджати йому. Коли церква була збудована, і майстри перейшли до розпису храму, будівничий наполягав на тому, щоб робився уклін на місцеву культуру та традицію. Під час розпису з пам’яті Сивоока виринав теплий образ Родима і дуже красивий храм-писанка, що був у Радогості. Всі ці згадки теж переходили в малюнки. Йому хотілося аби із зовнішнього боку церква теж була розписана, проте церковні канони цього не дозволяли.
Ярослав наказав писцям записати найважливіші події. Найбільш обдарованим вважали отрока Пантелія.

Влітку 1966-го року в Києві.

Після повернення на Батьківщину, Борис вирушає в Москву. Там він у телефонній розмові призначає Таї зустріч. Але, коли він прибув на призначене місце, то з болем у серці побачив, як його кохана йде з якимсь чоловіком. Через певний проміжок часу він отримує листа від жінки. Вона пише, що не хоче більше з ним ніяких стосунків через те, що, на її думку, йому не потрібно нічого, крім Софії Київської. Чоловік важко переживав цю ситуацію, проте повернути назад від наміченої цілі не міг. Це було сильнішим за нього.

1037-ий рік. Останнє сонцестояння. Територія Києва.

Сивоок віддавав себе повністю своїй роботі. Вкладаючи частинку за частинкою свою душевну енергію в процес будівництва, здавалося, що він віддає й тіло. Сили скінчилися. По завершенню будівництва, прийшов час розпису. Будівничий, наче ожив. Мозаїка із зображенням князя викладалася Міщилом дуже уважно та обережно, проте така старанність тягла за собою повільність. До того ж, майстер викладав камінці таким чином, що готове зображення блищало на сонячному світлі так, що засліплювало і не давало змоги дивитися на нього. Робота Сивоока була швидкою, але готова робота була неперевершеною і стосовно зображення, і за відношення до гри світла на ньому. Величезні очі Оранти спостерігали за всіма, дивлячись з-під куполу. Майстрам було наказано закінчити всі роботи до того часу, коли Ярослав повернеться з міста Новгород.

Величезна кількість люду відвідувала будівництво кожного дня, аби побачити на власні очі процес створення нової святині. Іноземні купці, що бачили храм, рознесли звістку про нього на весь світ.

Кожного дня до церкви навідувалася дівчина, яка вирізнялася з-поміж інших надзвичайними очима — вони були якогось сизого кольору, веселі й разом з тим якісь дикі. Її дуже цікавила Богоматір. Вона могла подовгу на неї дивитися. Будівничий звернув на неї увагу. Після знайомства з Ярославою (так звали дівчину, яка була родом з міста Новгород), вони почали все частіше зустрічатися. У їхніх душах поселилося кохання. Чоловік замість того, щоб контролювати процеси на будівництві проводив час із дівчиною. Вони гуляли містом і лісом, каталися Дніпром.

На щастя, собор встигли скінчити вчасно. Після повернення князя храм освячували. Тепер князь отримав нове звання — кесар. Міщило розповів Сивоокові про те, що за його коханою стежить Ситник. Коли він ледь не захопив дівчину, їй на поміч прийшов Сивоок. Він помер, захищаючи дівчину, а їй вдалося втекти.

Ярослав звернувся до Ситника з питанням про його доньку, яку той шукав, на що боярин відказав, що вона і цього разу змогла втекти, бо на поміч їй прийшов Сивоок, і за цей вчинок він його убив. Князь був дуже сердитий і посадив свого улюбленого боярина в порубі. Талановитий Пантелій отримав від князя наказ про вилучення пергаменту, у якому йшлося про будівничого і замість нього створити інший, у якому він звелів вказати його, Ярослава, як того, хто заклав Софійський собор. Пантелієм все було розказано Гюргієві, який попросив його віддати йому документ про Сивоока. А ще він розказав про те, що за його участі будівничого було поховано у самому соборі, а те місце схоронили плити.

З голови Ярослава не йшла одна думка про те, що він має велику владу, проте він не зміг змусити коритися собі ні Забаву, ні доньку. А Ярослава зникла, злилася з натовпом. Народився в неї син, батьком якому був Сивоок. І його дитя весь час знаходиться поряд нас. Воно має від нього талант, його душа горить творчим вогнем. І не буде цьому дивові кінця.

Критика до «Дива» П. Загребельного, пояснення

Павло Загребельний у своєму творі «Диво» зумів поєднати воєдино художню вигадку та історичну основу, а ще у творі спостерігається переплетіння різних часових проміжків — далекого минулого, періоду Другої світової війни та сучасності.

Образ Софійського собору показаний і як історична пам’ятка, і в ролі символу. Храм символізує силу та красу мистецтва та таланту, людських надможливостей. Ярослав Мудрий змальований і з хорошого, і з лихого боку. Ідея роману «Диво» — утвердження думки про те, що особистість, що має талант — диво, більшого за яке не існує.

Вподобати:
+1
0
-1