Цирк, що ж ховається в шатрі за масками…?

Друга частина циклу про Пентекост і Паркер і той рідкісний випадок, коли продовження не просто тримає рівень, а впевнено його піднімає.  
Сюжет знову веде нас у Нью-Йорк 40-х, але цього разу справа одразу болить.. Убито дівчину з циркового минулого Вілл. Є підозрюваний, є факти, але правда тут не лежить на поверхні вона, як і назва книги, глибше під шкірою.  
Головне , що робить цю частину сильнішою це героїні. Вілл Паркер нарешті виходить із ролі «асистентка при генії». Вона повноцінний голос історії, жорстокіша, іронічніша, чесніша. Її циркове минуле більше не трюк для атмосфери це фундамент характеру. І саме він визначає, як вона діє, кому вірить і де не відступає.  
Ліліан Пентекост, навпаки, ще більше стискається в контроль. Вона холодна, точна, майже безпомилкова але тут чіткіше видно ціну цього контролю. Її фізична слабкість більше не деталь, а напруга , яка присутня в кожній сцені.  
Їхній дует працює як ідеально зібраний механізм, інтуїція і логіка, імпульс і розрахунок. І саме ця різниця рухає розслідування вперед.  
Цирк у книзі не антураж , а замкнута система зі своїми законами. Це світ, де люди не просто виступають - вони ховаються. І де роль, яку ти граєш на сцені, часто стає єдиною, яку тобі дозволено мати в житті.  
Підтекстом відчутна ще одна лінія , занепад епохи. Мандрівні цирки відходять в минуле, люди застрягають у ролях які більше не працюють, і намагаються або втриматися, або вирватися будь-якою ціною.  
Фінал тут далеко не банальний «знайшли вбивцю». Він про вибір. Про страх залишитися тим, ким тебе зробили, і про ризик стати кимось іншим. Це історія. Яка працює не лише як детектив. Вона тримається на персонажах і саме тому чіпляє сильніше, ніж перша частина.