Розум та освіта, не поєднані з людською любов`ю, нічого не варті» - саме такого висновку доходить Чарлі Гордон, головний герой роману американського письменника Деніела Кіза «Квіти для Елджернона». Незважаючи на те, що роман є світовим бестселером, книга справила на мене дуже суперечливе і неоднозначне враження. То ж, просто поділюся власними думками, спостереженнями, висновками. Роман написано у формі щоденника, де Чарлі робить свої записи, доволі незграбно, із великою кількістю орфографічних та граматичних помилок. Хлопець, що хворий на епілепсію, понад усе прагне бути розумним, щоб його любили батьки, сестра, не насміхались друзі. Сюжет книги видався мені банальним, але в процесі читання моє враження змінювалося. Аналізуючи проблематику твору, читач поступово відкриває для себе вражаючу цінність та актуальність цієї книги. Письменник розкриває цілу низку проблем, які є актуальними сьогодні не лише в Америці, а й у всьому світі. А саме: проблему адаптації людини з ментальними порушеннями у суспільстві; не готовність матері та сестри Чарлі прийняти неповносправного сина і брата у сім`ї; бажання професора Немура зробити свою кар`єру і славу в разі вдалого експерименту з перетворення недоумкуватого Чарлі Гордона на генія; страх Чарлі перед стосунками з жінками, який виникає внаслідок його підсвідомого, закладеного ще в дитинстві страху розгнівати та розчарувати матір. Найбільше чоловік уникає, навіть боїться, відчувати справжнє кохання до Аліси, що була його вчителькою у школі для особливих дітей. А стосунки із Фей він зводить до звичайного «сексу без зобов`язань», тому що нічого не відчуває до цієї дівчини. Ще однією темою для роздумів, до якої спонукає Деніел Кіз, є прагнення Чарлі дослідити стан і діяльність мозку, щоб допомогти тисячам людей, котрі мають розумові захворювання. Водночас, не менш важливим аспектом є байдужість оточуючих до Чарлі, який сумно констатує: «я відкрив, що всім байдужісінько до Чарлі Гордона, незалежно від того, дебіл він, чи геній. Тож яка мені різниця, ким я є?» - таким чином, персонаж, досягши найвищого рівня розумового розвитку, популярності в наукових колах, відчуває розчарування. Тому, можемо провести паралель між цією темою у «Квітах для Елджернона» і романом Джека Лондона «Мартін Іден», де герой, перебуваючи в зеніті слави, покінчив життя самогубством з подібних мотивів. «Розумний миш», Елджернон, що також є однією із складових наукового експерименту, є, по суті, внутрішнім підсвідомим «Я» Чарлі Гордона і уособлює його душу. Тут знову виразно виникає паралель із твором Оскара Уайльда «Портрет Доріана Грея», де намальований портрет символізує душу персонажа і знищивши власний портрет, який «старіє» швидше, ніж його тіло, Доріан знищує самого себе. Так само й Чарлі, в процесі власних наукових досліджень дізнається про те, що неминуче повернеться до стану «недоумкуватості». Можливо, ще є шанс уникнути такого розвитку подій? ... Словом, не буду розкривати всіх таємниць, адже у читача існує можливість власних інтерпретацій роману від одного прочитання до іншого. Книга, безсумнівно, буде справжньою знахідкою для поціновувачів вдумливого читання і тих, хто шукає відповіді на питання, у чому ж полягає найвище покликання людини на Землі?.