Діагноз як ліцензія на вбивство

«Амністія для хакера» Олексій Волкова - це той текст, де смерть виступає не як фінал, а як головний стартовий пістолет. Це один із найвідоміших романів автора, бо він свого часу зірвав Гран-прі «Коронації слова».

Волков бере найстрашніший людський жах - невідворотний смертельний діагноз - і перетворює його на спусковий гачок. Головний герой дізнається, що його час витікає. І замість того, щоб впасти в депресію, шукати дорогу до Бога чи покірно чекати фіналу в лікарняній палаті, він відчуває абсолютну, крижану свободу. Коли тобі більше нічого втрачати, страх перед законом, суспільною мораллю чи наслідками тупо анігулюється. Діагноз стає його персональною індульгенцією на помсту людині, яка колись розтоптала його життя.
На увагу заслуговує саме трансформація героя. Він не комп'ютерний геній від народження. Він звичайна людина, яка змушена на шаленій швидкості, під цокання власного біологічного годинника, перекуватися з повного чайника на хакера, здатного дістатися до брудних секретів свого ворога.
З огляду на те, що книга писалася у нульових, її «кібернетична» частина може віддавати вайбом раннього інтернету. Але Волкова, як хірурга і психолога, цікавить не стільки код, скільки стан людини, яка заганяє себе в режим машини. Це блискуча ілюстрація того, як люта, сконцентрована мета змушує мозок працювати на межі фізіологічних можливостей.
Але це Волков, а отже, простої лінійної схеми «знайшов-зламав-помстився» не буде. Копнувши віртуальний бруд, герой мимоволі тягне за ниточку, яка витягує на світло цілий кримінальний ланцюг із великими грошима. Його ідеально ізольований, особистий акт відплати починає обростати непередбачуваними наслідками: новими ворогами і - найгірше для людини, що зібралася помирати - несподіваним коханням. Адже коли ти готовий піти на той світ і холоднокровно тягнеш за собою свого ката, єдине, що може критично зламати твій ідеальний план - це раптова поява причини захотіти жити далі.