Діло житейське

Автор визначив цю пʼєсу як трагікомедію. Насправді трагічність ситуації - лише в наявності трупа на сцені, можна навіть сказати, що це один з головних героїв. Наскільки мені відомо, цю пʼєсу «Діло житейське» було поставлено на сцені аматорського «Театру на Новому бульварі», що функціонує в Житомирі при обласній бібліотеці та збирає постійно аншлаги. Читала - і реготала. Гумор простий, неглибокий, не інтелектуальний. Та й ситуація така собі за глибиною розгортання подій. Але для людини, яка втомилася від важкого робочого тижня чи для студента, цілком пристойна річ. Уявіть собі головного героя на імʼя Арнольд, якому років 50-55. Він колись давно був аж три місяці одружений, а тепер його колишня мешкає в Австралії, та в Україні в неї вмирає 83-річна бабуся, яку треба забрати з моргу, спалити в крематорії і відправити поштою попіл до Австралії. Все нібито по-західному, однак українські реалії не дають змоги реалізувати задумане: у морзі не можуть дати документи, бо печатка в головного лікаря, який святкує; у баби незрозуміле прізвище, бо вона постійно одружувалася - розлучалася, а крематорія в Житомирі нема. Ось така-от дилема, розвʼязати яку збираються санітар, патологоанатом, фельдшер, водій, бізнесменша та дільничний. Буде реально весело. Особливо в кінці, коли виявиться, що бабуся була повʼязана з криміналом і давно у розшуку. Коли труп бабусі за доплату спокійно вивозять з моргу додому, коли санітар пише дисертацію і бере з полиці в баби унікальну книгу, яку, як потім виявилося, якраз і було вкрадено, коли патологоанатом підробляє по-чорному в крематорії для тварин і ледь не спалив бабу, думаючи, що його викликали забрати тіло собаки…