Доброго ранку, потворо!

Книжка Кетрін Ґілдінер — це як тихий поклик у світанок після бурі. Назва сама по собі — «Доброго ранку, потворо!» — ніби виклик, ніби жарт, який приховує гіркоту і відчай, але також і віру, що кожен новий день може стати точкою відліку. Це не просто збірка історій — це терапевтичний простір, де болю дозволяють бути, плачу — бути голосним, а змінам — дозріти поволі. Ґілдінер розповідає про п’ятьох героїв, кожного — із своєю відмінністю, походженням, травмами. Кожна історія — це не просто опис страждання, але процес виходу з темряви, через терапівтичні сеанси, через самоспостереження, через прийняття себе. Герої не ідеалізовані — вони слабкі, вони плутаються, вони зневірюються — і в тому їхня реальність та сила. Тематика травми, емоційного насильства, самовідчуття, формування ідентичності — все це дуже щиро подано. Особливо сильним є те, як Ґілдінер дозволяє читачеві пройти через маленькі пороги — момент, коли людина усвідомлює, що їй боляче, що зрада чи образа не зникнуть просто так, але можуть стати джерелом сили, якщо знайти шлях до прощення чи самоприйняття. Мені особливо сподобалося, що авторка не намагається «вирішити» всі проблеми шаблонно, але показує, що терапія — це не траснформація за один сеанс, це марафон внутрішнього відновлення, в якому дуже багато терпіння, невдач, повторів. І що уразливість — це не слабкість, а шлях до глибшої власної правди. «Доброго ранку, потворо!» — книжка, яка спонукає прийняти свою неідеальність як частину великої історії, де біль і відновлення йдуть пліч-о-пліч. Це голос, який говорить: «Ти заслуговуєш на добрий ранок», навіть якщо сьогоднішній вигляд тебе бентежить. Вона не обіцяє миттєвого зцілення, але підказує, як зробити перший крок, щоб знову зустріти себе з любов’ю.