Дві Московки

Читаючи Івана Нечуя-Левицького, згадується, що Леся Українка дорікала на нього мовляв, усе пише про село, про затюканих і неосвічених українців… Між письменниками різкі контрасти. Тому й раджу читати його повісті, чергуючи з іншими творами та авторами, щоб краще відчути різні грані літератури.

Повість «Дві московки» сумна й трагічна, про злиденність українського народу. Тут і нерозділене кохання, і втрати, і гірка кінцівка. Історія про двох подруг Ганну та Марину, які закохалися в одного хлопця, Василя. Він обрав Ганну, а Марина довго не могла з цим змиритися. Та попри всі чвари залишилися чи то дружба, чи то людяність і совість.

Син Ганни, поїхавши до Києва, дуже змінився: заговорив «по-московськи», соромився свого коріння й вимагав, аби мати продала хату в селі, бо він залицяється до панночки. Так Ганна залишилась сама і померла, саме Марина її поховала.

Та й саму Марину спіткала страшна доля боячись самотності та повторити долю Ганни, вона поїхала до Києва шукати кращого життя, але потрапила до шинку, де її споїли горілкою й викинули на вулицю… Так і загинула.