Люблю, коли в літературі автори подають свій твір  у форматі одного року. Рік завжди символізує циклічність як природи так і життя. Впродовж року природа народжується, розвивається, гасне та помирає, щоб знову відродитися навесні. Те ж саме відбувається із життям у суспільстві. Тому з такими історіями завжди рефлексуєш про плинність людського життя.

До того ж історії одного року ще й викликають у читачів ефект присутності ( направду суцільне відчуття занурення у мене викликали романи "Селяни" В.Реймонта та "Сага про Єсту Берлінґа" Сельми Лаґерлеф), а читаючи їх, нібито дійсно проживаєш один календарний рік, про який йдеться у книжковій історії.

Я вже давно втратила здатність сриймати казки як дитина, а казкові історії, створені навіть для найменших читачів, викликатимуть у мене роздуми. І навіть якщо дитина у такому віці, що лише знайомиться з казками та не сприймає ще авторський текст, можна із задоволенням розглядати малюнки та вигадувати свої історії.

Впродовж річного циклу герої Ожинового Живоплоту - миші, заклопотані так як і люди - вони працюють, займаються заготівлями на зиму, розважаються, відзначають сезонні свята, влаштовують дні народження, весілля та не переймаються хатніми клопотами.

Зрештою цінність книги "Рік у ожиновому живоплоті" не у тексті, а у її ілюстраціях. Розглядати ці історії - суцільне задоволення. Історії, які передають не лише пори року та погоду, але й відповідний настрій. Вони передають атмосферу книги.
Сюжет не такий вже й захопливий та динамічний, але на мою думку, вони все ж розвиває дитячу уяву.