Слово - це зброя, і літературний критик Едвард Саїд у своїй праці доводить, як культура, зокрема й художня література, просувала імперські наративи колоніальних держав.

Саїд стверджує, що тексти класиків літератури поруч із своїми функціями, які закладені в основу твору (фемінізм, соціальна нерівність...) несуть у собі
характерні риси імперського світогляду тобто є механізмом імперської влади. Мешканець африканських країн або представнник корінних народів інших континентів не буде інтерпретувати таку літературу як західний європеєць або американець, ці представники будуть розглядати її зі сторони поневоленого. Тому Саїд показує як наше звичайне сприйняття літератури є однобічним.

Мені раніш доводилося читати дослідження про російський імперіалізм крізь призму літератури - працю Е.М.Томпсон "Трубадури імперії. Російська література та колоніалізм" - ці дві праці доповнюють одна одну, розкривають ціліснішу картину світу.

Окрім детального аналізу художніх творів, у яких простежується імперський дискурс, в праці Е.Саїда ще запропоновано для обговорення авторів, які вели боротьбу з колоніалізмом, та у своїй творчості розкривали ідентичність свого народу.
У останньому розділі показано як у літературі США простежується "піднесеність" американського народу.

Після цієї книги хочеться ще більш ознайомитися із літературою постколоніальних країн та корінних народів різних континентів землі.