Енциклопедія львівських диваків і геніїв

Коли береш до рук цей том, розумієш одну річ: Львів ніколи не мовчав. Але говорив він різними голосами, і Юрій Винничук зробив велику справу, зібравши цей хор під однією обкладинкою. Це не нудна хрестоматія, це зріз живої плоті міста від Ренесансу до початку XX століття.
Найбільше вражає Себастіан Фабіан Кльонович. Його «Роксоланія» -  це щось неймовірне. Ми звикли думати про XVI століття як про «темні віки», а тут людина пише вишуканою латиною про руські землі, про Львів, про побут так смачно і гордо, що сучасні тревел-блогери можуть повчитися. Це доказ того, що Львів був частиною великої Європи не на словах, а ментально.
 Далі - Іван Вишенський.  Його послання - це не просто релігійні тексти, це пристрасна, зла і дуже чесна публіцистика. Він атакує львівських міщан за лицемірство, і ти відчуваєш цей нерв: як важко було українцям відстоювати своє «я» в багатонаціональному казані. Поруч із ним барокові вірші Касіяна Саковича, які показують зовсім іншу грань: схильність до філософських роздумів про життя і смерть.
Особливе місце займає «Руська трійця»: Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. Читати їхні тексти в контексті антології - це бачити, як прокидалася українська мова. Після латини і польської, їхнє просте народне слово звучить як одкровення. Це той момент, коли Львів починає говорити з нами сучасною мовою.
Антологія була б неповною без польських авторів, які теж творили міф Львова. Тут є Леопольд Стафф - класик «Молодої Польщі». Його вірші додають книзі модерного, європейського шарму початку XX століття, показуючи Львів як місто кав’ярень, смутку і високої поезії.
Тут є Ян Щасний-Гербурт з його політичними візіями, є Стефан Яворський з його бароковими конструкціями. Винничук не побоявся змішати мови і стилі, щоб показати правду: Львів був плавильним казаном.
Читати, щоб почути справжній голос міста - не туристичний, а історичний. Це важке, але захопливе чтиво для тих, хто хоче знати, на якому фундаменті стоїть наша культура.