Не просто віршики і не просто загадки

Здавалося б, ну про що тут взагалі писати рецензію? Це ж просто віршики, щоб діти не побилися, поки ділять ролі в піжмурках. Але насправді цей текст зовсім не макулатура для садочка, а перший тренажер для мозку.

Марія Пономаренко робить тут річ, за яку сучасні копірайтери продали б душу - вона створює ідеальний гачок для дитячої уваги. Її загадки не мають нічого спільного з тим нафталіновим «взимку і влітку одним кольором», від якого зводить щелепи. Вона бере абсолютно звичні, наші рідні поліські образи: те, що бігає по двору, росте на городі, той самий сонях із жовтими пелюстками  і пакує це в такий щільний фонетичний ритм, що він просто намертво в'їдається в пам'ять. От зверніть увагу на механіку тексту. Там немає жодного «пластикового» чи штучного слова. Усе дуже тактильне. Коли читаєш ці короткі рядки, ти ніби фізично відчуваєш шорсткість листя, тепло насіння чи як краплі роси падають на землю.

А лічилки? Це ж, по суті, перший дитячий реп. Чіткий біт, ідеальна синкопа, математично вивірені наголоси. Дитина ще не розуміє, що таке структура тексту, але вже підсвідомо засвоює красу і гнучкість нашої мови. Пономаренко геніально відчуває цю дитячу потребу в ритмі й перетворює банальне вивчення слів на драйвову гру.

Це не просто книжка, це такий собі стартовий пакет для уяви. Вона вчить малечу мислити неочевидними асоціаціями, шукати приховані зв'язки між предметами, а не просто споживати готові яскраві картинки з екрана смартфона. І для нашого регіону це взагалі скарб, бо воно все своє, автентичне, без шароварщини, але з глибоким розумінням місцевого колориту.