Еволюція Артеміса

Якщо ви вже дісталися до восьмої книги, то готуйте нерви, бо «Останній хранитель» - це просто емоційна м'ясорубка. Колфер вирішив не гратися в типові солодкі хепі-енди і влаштував справжній магічний армагеддон буквально на задньому дворі маєтку Фаулів. Це вже не пограбування і не локальні розбірки з мафією, це жорстка битва за саме існування двох світів.

Отже, наша стара знайома, схиблена Опал Кобой, остаточно злітає з котушок. Вона робить те, що ламає будь-яку логіку: вбиває саму себе з минулого, щоб створити парадокс і вивільнити гігантську енергію. Її мета - відкрити Ворота берсеркерів і випустити душі стародавніх, максимально жорстоких ельфійських воїнів, які колись загинули від рук людей. І ці безсмертні душі починають вселятися в будь-яке живе тіло, що трапляється на шляху: від тварин до людей.
Берсеркери захоплюють тіла п'ятирічних братів-близнюків Артеміса - Майлза і Беккета - та Джульєтти, молодшої сестри тілоохоронця Батлера. Уяви цей психологічний жах: генію, який звик прораховувати все на десять кроків уперед, доводиться воювати проти власних маленьких братів, які тепер наділені силою і люттю прадавніх демонів. Увесь його крижаний інтелект і дорогі технології тут безсилі, бо застосувати зброю проти своїх він тупо не може.
Цей фінал - це абсолютний пік еволюції Артеміса. З цинічного малолітнього капіталіста, який у першій книзі шантажував підземників заради золота, він перетворюється на того, хто розуміє: справжня перемога іноді вимагає тотальної самопожертви. Він усвідомлює, що в цій партії він більше не гравець, а фігура, якою доведеться пожертвувати, щоб зупинити апокаліпсис. Сцена його останнього рішення пробирає до мурашок - це дуже чесний, дорослий і трагічний фінал, де магія вимагає найвищої плати. І хоча автор у самому кінці залишає маленьку лазівку з відродженням, емоційного нокауту це абсолютно не скасовує.

Загалом, уся ця серія - шикарний приклад того, як підліткове фентезі може вирости в глибоку драму про спокуту, відповідальність і ціну влади.