Філософський роман-притча

Уперше дізналася про цей твір навесні 2002 року, коли навчалася на першому курсі історичного. Наш лектор полюбляв давати до кожної теми не лише історіографію, а й художню літературу. Про Романа Іваничука, що був депутатом, я чула, знала про його патріотичну позицію, але з його літературною спадщиною знайома, на жаль, не була. Тож коли за рік побачила книгу «Орда» на абонементі бібліотеки, невимовно зраділа та взяла її почитати на літо. Я була вражена. Сам роман за обсягом незначний, однак читається дуже важко. І не лише через насичені ускладненнями речення, не через вставку сучасного сленгу типу «армагедон» чи «мокра справа». Письменник згадує криваві розправи, натуралістично і без емоцій подає вбивства російською ордою невинних жінок і дітей. І це страшно. 

Сюжет твору простий. Починається все з того, як через зраду полковника Івана Носа Меншиков із ордою (так називає Іваничук росіян) увійшли до гетьманської столиці Батурина 1708 року. Це був період Північної війни, коли Петро І боровся проти шведів, а Іван Мазепа був на боці росіян. Був якраз до 1708 року, коли вирішив укласти угоду із Карпом ХІІ. Іван Ніс не зрозумів поривань гетьмана, не вірив у союз зі шведами, апелював до того, що московити є православними, тож розповів їм про таємний хід до столиці, бо інакше вони б місто не взяли. Меншиков обіцяв, що нікого з мирних не чіпатимуть. Обманув. Місцеве населення не пожаліли: вбивали всіх, кидали до Сейму, спалювали житло. Бачив це і Єпіфаній, релігійний діяч. Спершу він підтримав Носа, а потім зрозумів свою помилку і вирішив її виправити - спокутувати гріх у прощі Україною. Росією, світом. Наприкінці твору він таки виборює прощення. Власне, сама книга й являє собою опис цієї довгої дороги, з алюзіями на сучасну Україну. 

Роман є першим твором письменника, що зʼявився за часів незалежної України. Надзвичайно глибока і важка книга. Читати без сліз неможливо.