Як врятувати мову, яка вимирає?

Цього року минає 120 років із моменту присудження Нобелівської премії з літератури поетові Фредері Містралю. Його найвідоміше літературне творіння - поема "Мірейо", написана наприкінці XIX ст., в якій оповідається трагічне кохання доньки багатого фермера, Мірейї та сина мандрівного кошикаря Вінсента. Сюжет поеми нескладний, і здавалося, історій про нещасливе кохання юних людей є чимало, так в чому ж феномен творчості Фредері Містраля?

А вся сила не в тому, що написано Містралем, сила в тому як він це написав. Поема "Мірейо" відіграла важливу роль у відродженні провансальської мови та літератури. Це одна із зникаючих мов світу, котрі вимирають внаслідок колонізації, впливу урбанізації та глобалізації.

Якщо повернутися до історії, то за часів середньовічного феодалізму, після смерті короля Неаполя і Сицилії - Рене Анжурського, який дбав про економічний розквіт і сприяв розвитку мистецтва та науки провансальського краю, у 1480р. Прованс остаточно було приєднано до Франції. З тих пір почався занепад старопровансальської культури.

З часом мова зфранцужилася, культура денаціоналізувалася, а народ Провансу для французів вважався не інакше як селюки. Щось близьке...

Містраль відроджуючи рідну культуру, підносить селянина та селянку героями своєї поеми. Розлогі оповіді з історії Провансу, місцеві фольклорні легенди, християнські притчі та язичницькі вірування, етнографічні подробиці національного одягу, неймовірні пейзажі та описи життя провансальців у всіх його проявах, картини виноградництва, рибальства, скотарства, хліборобства, шовківництва, виноробства - все це з неймовірною любов'ю вплів Фредері Містраль у канву сюжету.

А пам'ятаєте "Як парость виноградної лози, плекайте мову..." Максима Рильського? Відчувається ж як бринять мотиви провансальського поета, бо саме Містралевою музою надихався український поет.

Отож, згадуючи український контекст, варто б наголосити й про повагу до носіїв гуцульського, бойківського, лемківського, поліського та інших діалектів. Ці соковиті паростки мови, після десятиліть радянщини, все ж продовжують дискримінуватися та принижуватися.