Малий Ендер, вивчившись у спеціальній школі, буде єдиною надією людства - він має здобути важку перемогу у вже третій війні людей проти інопланетних безжальних завойовників - жучар. Незрозуміла людському розуму жучарська матка веде свій флот, керуючи ним як єдиним цілим - своїм роєм, буквально миттєво змінюючи і погоджуючи дії окремих ланок. Ендеру слід досягнути подібної взаємодії із своїм флотом, одночасно залишаючи простір для індивідуальності в маневрах окремим підрозділам, чого (індивідуальності) не може бути в частин керованих поземною жучарою, щоб перевершити і перемогти супротивника.

Але це все потім. Перших дві третини викликали у мене легкий подив із приводу дітей, що мають стратегічно мислити, формувати армії, фізично битися із старшими і сильнішими не на життя, а на смерть; проте вони відчуваються чомусь просто старшими, ніж заявляє автор, і зовсім не геніями. І трохи нудьги з приводу одноманітних описів чисельних битв в тренувальній кімнаті та дивної комп'ютерної "Гри уяви". При чому сім'я Віггінів настільки унікальна, що інші дві неповнолітні дитини паралельно поринають у політику і ведучи звичайний блог, заставляють рахуватися із своєю думкою досвідчених державних діячів. Чому їм дозволили лише трьох дітей, якщо у них народжуються лише генії? Натомість наприкінці роман стає відчутно глибше і цікавіше, суттєво витягуючи доволі затягнутий початок.

Хоча у мене склалося враження, що багато інтриг, ідей залишилися трохи недопрацьованими, поверхневими і їм так і не вистачило глибини. Це і з обмеженням народонаселення, третяками, вплетеними невідомо нащо згадками релігії, конфліктом із старшим братом, можливістю відбирати дітей у батьків, земним протистоянням, чому діти такі надзвичайно розумні, з маткою - та практично зі всім. Таке враження що твір написано теж дитиною, талановитою із безліччю ідей, але якій ще не вистачає власного життєвого досвіду, а значить і глибини. З тієї ж опери виглядав і внутрішній конфлікт героя між намаганням за всяку ціну виграти у будь-якому протистоянні незважаючи на противну сторону (конфлікт слона і моськи) і пізнішими муками героя, що він нікому не хотів зла і не хоче бути вбивцею.

Не вперше у різних авторів зустрічаю думку, що звичайним людям у своїй масі не варто знати правду. Бо вони засмутяться, будуть мало їсти і погано спати, а то ще й у паніку вдаряться. Тому не можна, виходить, звичайній людині доручити відповідати за власну долю. Як мені це нагадує про "відповідальних товаришів", які все за всіх мають знати краще. Так і тут дітей забирають у батьків у шість років, ростять їх у жорстких баталіях між собою. Натомість ніхто на Землі навіть не знає, яким чином були переможені жучари під час останньої навали. Є маса відео реальних боїв, де жорстко порізано цензурою навіть натяк на підказку. Сам Ендер про це взнає, лише після того як йому доручили керувати всім флотом. Де логіка? Невже володіння цим знанням, могло бути використано якимись іншим чином ніж кратним збільшенням шансів винайдення нових способів боротьби з новими навалами? Якби цікаву ідею такого плану придумала домогосподарка - любителька детективів, чи якийсь фантазер, це не вартувало б ризику? А якого ризику? Автор показав у романі повну неможливість контакту на даному етапі (до речі цікавий варіант), то яким чином навіть знання пілотом розташування командної бази могло бути злите противнику, не кажучи вже про просту історичну інформацію?

У школу відбирали нібито вибірково геніїв, але ведуть всі себе не як генії, а просто як старші діти. Вони заздрять, капостять, хочуть підгидити надуманому супротивнику - спільна мета ніяк не об'єднує цих "геніїв" і їм лише по 6-8 років... Їх тренують фізично, але пізніше виявиться, що бої їх чекають винятково віртуальні. Тому чому так мало дівчат, чому не можуть бути присутні генії з фізичними вадами? До останнього я надіявся, що завдяки Ендеру відбудеться контакт і порозуміння замість тотального винищення рас. Але кінцівка вийшла не те щоб неочікуваною, скоріше не такою, як я хотів уявляти. А питання подальшого розвитку "контакту" з жучарами автор залишив відкритим.

Отож до роману є чимало питань, у нього хватає недоліків, але за передрікання розвитку комп'ютерних мереж, відеоігор, можливостей блогів, та й за загальний інтерес і задоволення від читання нехай буде 8/10.