Гранітна плита на кладовищі

Рутинні візити на кладовище рідко закінчуються чимось хорошим, особливо якщо ти живеш у детективному романі. Аліна щотижня приходить на могилу матері просто для того, аби втекти від порожнечі власної квартири, де стіни буквально тиснуть на голову. Аж поки її погляд не чіпляється за сусідній пам'ятник із фотографією усміхненого хлопця, який помер надто рано. Звичайна людська цікавість миттєво мутує у нездорову фіксацію. Те, що поліція колись зручно запакувала в папку «нещасний випадок», раптом починає обростати максимально підозрілими деталями. 

Циганчук, яка, до речі, активно консультується з реальними патрульними, чудово відчуває географію та психологію українського обласного центру. Рівне тут виступає не просто картонною декорацією, а повноцінним учасником подій. Концепт аматорського розслідування працює непогано саме завдяки вразливості головної героїні. Аліна - не спецназ і не геніальний дедуктор. Вона просто травмована, самотня дівчина, для якої чужа смерть стає своєрідним гачком, аби хоч якось зачепитися за життя. Її параноя виглядає природно, а розплутування чужих сімейних таємниць стрімко перетворюється на гру на виживання.

Проте, якщо уважніше покрутити сюжетний каркас у руках, можна помітити кілька відверто слабких стиків:
Хоча травма частково пояснює поведінку Аліни, її маніакальна готовність лізти в потенційно смертельну пастку заради хлопця з гранітної плити іноді вимагає від читача неабиякої поблажливості. Місцями мотивація тримається на чесному слові авторки, а не на залізній логіці інстинкту самозбереження.
Темпоритм трилера періодично грузне в густому сиропі сімейної драми. Текст часом занадто глибоко пірнає у внутрішні страждання героїв, через що саспенс відверто буксує. Тривалі рефлексії про біль втрати подекуди замилюють фокус самої кримінальної загадки.
Щоб інтрига не зупинялася, героїня періодично отримує інформацію або опиняється в потрібному місці завдяки дуже вчасному збігу обставин.  Тому читати чи ні, вирішувати тільки вам.