Гусенятко

Навіть і не знаю, що мені нагадало це оповідання про гусенятко. Напевно, «Бембі». Тому я плакала, коли читала, бо не люблю творів про тварин, в яким їм завдають болю. Вінграновський більш відомий як поет, однак у жанрі прози він перевершив мої очікування. Це оповідання про сімейні цінності, про те, що батьки турбуються про своїх дітей, навіть якщо для цього слід ризикнути власним життям. Гусенятко народилося невчасно - восени, коли його брати і сестри - навесні. Воно не знає азів виживання, тому нездатне полетіти з батьками у вирій. Тож батько й трохи старша мама вирішила, що батько залишиться із маленьким сином, а матір полетить з усіма у вирій, бо вона старша і має відповідати за рід. А далі Вінграновський описує, як гусак та гусенятко виживали серед небезпек природи та людей. Якби була екранізація, то вийшов би неймовірний екшн. Урешті-решт, малого підібрали добрі люди, а батько знайшов сина. Тож у нас гепі-енд. Сподіваюся, що люди не втрутяться і дадуть гусеняті з батьком відлетіти. Тим більш що автор на це натякає, коли пише про те, що малий зміг вилетіти з діжі, почувши ззовні сторонні звуки - то був його батько. 
Талановито написана мала проза. Оповідь постійно тримає в напрузі. Ти мимоволі співпереживаєш головним героям. А наприкінці відбувається катарсис. Неймовірно!