А хто шукатиме тебе, коли ти зникнеш?

Закінчення трилогії. Третя книга, яка перевершила усе. Люблю, коли автори не видихаються на останніх книгах, а навпаки викладаються по повній.
Перша частина була як шкільне розслідування, а третя це вже серйозна драма. Ця частина змушує згадати усю трилогію і переглянути її з іншої сторони. Побачити, як Піппа виросла, як змінилась.
Авторка виклалась на всі сто для завершення історії. Таке враження, що ти ще один персонаж книги і проживаєш усе разом із ними.

Піппа Фіц-Амобі стала зовсім іншою зламана і дуже вразлива. Її емоції прописані дуже точно тут немає засудження героїні, а навпаки, ми приймаємо результати її дій. 
погрози, стеження, таємниці це все накопичується Піппа на межі нервового зриву. Голлі Джексон показує як одержимість правдою руйнує життя. Піппа втрачає друзів, здоровʼя, віру до себе й у себе. 
Відчувається постійна напруга моторошні натяки, анонімні погрози. І ясно одне Піппа розслідує не звичайну справу, вона рятує саму себе. 
Чи зможе Піппа розплутати цей клубок подій і не потрапити в його заручники?кому довіряти?і хто ж буде її шукати?
Кінцівка, яка викликала захоплення в межах історії. Не ідеалізована, не фантастична, а саме така, як треба для логічної розв’язки. Я поплакала, я відчула усі емоції, прожила усе разом із героїнею.
Ця книга читається на одному диханні. Я була в захваті і просто не могла зупинитися. А кінцівка вразила і навіть не знаю, чим більше радістю чи сумом.

Що ж буде з Піппою? Максом? Цікаво? Думаю, якщо прочитані дві попередні книги, то ця частина обов’язково має бути прочитана, щоб розкласти усі деталі по поличках).