І знову Мазепа

Якось так склалося, що чимало творів української історичної прози присвячено гетьманові Іванові Мазепі. Раніше я вже знайомила читачів із трилогією Богдана Лепкого, сьогодні хочу поділитися думками про історичний роман Михайла Старицького «Руїна». Радила б все-таки починати з іншого роману автора - «Молодість Мазепи», який можна вважати першою частиною. Однак, на жаль, досі не можу знайти україномовну версію книги, щоб рекомендувати її до прочитання. У «Молодості Мазепи» ми знайомимося із гетьманом Петром Дорошенком, його вірним другом Іваном Мазепою, дізнаємося про кохану Мазепи Галину та про чарівну Маріанну, що також має до молодого Мазепи почуття. Власне, «Руїна» є продовженням історії про молодого Мазепу. Чисто хронологічно дія відбувається десь року 1669 року - автор повідомляє про загибель гетьмана Івана Брюховецького (його розірвав натовп у 1668 році) та про боротьбу за владу в поділеній на Правобережну і Лівобережну України. Це був дійсно один з найтрагічніших періодів нашої історії після Андрусівського перемирʼя 1667 року, коли правий берег було визнано польським, а лівий берег Дніпра - російським, коли паралельно правило декілька гетьманів, і кожен вважав себе легітимним: Петро Дорошенко, Ханенко, Суховій, Многогрішний, Самойлович. Кожен з цих гетьманів шукає ситуативні союзи та допомогу ззовні - в поляків, татар, турків, московського царя. Чи вдасться комусь із них обʼєднати Україну? На чиєму боці симпатії автора та історична доля? 
Іван Мазепа постає таким собі романтичним та ідеалізованим героєм. Він і зовні гарний, і відданий Дорошенкові, при цьому не забуває про викрадену кохану Галину. Але хто ж той викрадач? Це був татарський набіг чи його імітація? Якщо друге, то кому перейшла дорогу Галина чи це була помста Мазепі? Чи жива Галина? Чи зможе Мазепа нарешті дізнатися правду? Подеколи читаєш роман як історичний детектив, подеколи - як історико-пригодницьке чтиво. І ще одна цікава лінія, теж любовна. Це гетьман Дорошенко, його дружина Фрося та її коханець Самойлович. На початку роману ми дізнаємося, що Фрося у монастирі, це покарання Дорошенка за подружню зраду. Однак як далі складуться стосунки в цьому любовному трикутникові: чи пробачить Петро свою кохану, чи вона шукатиме щастя із одруженим Самойловичем? А може, обере служіння Богові? 
Старицький закінчив роботу над романом у 1898 році. Написати 600 сторінок за рік - неймовірні зусилля! Зізнаюся, що вбила на прочитання книги не менше тижня, хоча текст нескладний. Однак скільки діалогів! Автор прагне через них описати і хід подій, і дати історичну оцінку подій. Навряд чи в реальному житті ми з вами під час вечірнього чаю на кухні обговорюємо умови політичних угод чи говоримо складнопідрядними реченнями. А герої Старицького люблять монологи, напевно, вплив драматичного амплуа вплинув на манеру письма у прозі. І ще мене трохи розчарувала ідеальна і трохи наївна подача у зображенні Мазепи та Дорошенка. Зважаючи на вік у 30+ років, якось Іван Степанович поводить себе інфантильно та наївно, чи то кохання є винним у всьому? І чи вдасться Маріанні причарувати Мазепу? Ще одна цікава сюжетна лінія нашого роману.