Істина - це дочка часу, а не авторитету.

«Дочка часу» це детектив де не дія, а мислення. І якщо чекати класичного розслідування з погонями й напругою то тут такого не буде. 

Сюжет спокійний, інспектор Алан Грант прикутий до лікарняного ліжка і від бездіяльності  починає власне розслідування. Справа не проста історична з 15 століття де в центрі подій Річард 3, якого традиційно вважають узурпатором і вбивцею принців. 

І тут починається найцікавіше. 

Грант не просто детектив, а людина яка довіряє інтуїції та вмінню «зчитувати обличчя». І саме це стає початковою точкою, він не вірить що обличчя Річарда може належати класичному тихо дію. Звучить дуже наївно але далі історія підкидає аргументи під цю інтуїцію. 

Ключові персонажі 

Це сам Алан Грант чистий інтелект. Його позбавили руху, але не мислення, і це цікаве зміщення бо замість фізичного розслідування у нас аналітичне. Водночас хочеться відмітити, що сам він відсторонений , більше фон ніж реальний живий персонаж.  
Брент Карралин допоміжний персонаж але важливий. Через нього зʼявляється динаміка діалогів і контраст подій. Хоча його теж не назвеш повноцінним характером історії. 
Марта подруга, акторка. Приносить Алану книги і матеріали, фактично вона і підштовхує його до розслідування. ну і сам Річар 3) таємнича постать чи дійсно він був таким як про нього говорять? 

Так про шо ж сама книга? 

Це не стільки детективна лінія, як розудуми про те, як формується історія.  Історія це не факти, а інтерпретація. І часто базується на упередженнях, політичній вигоді або повторені чужих версій. Тут відчувається конфлікт між «офіційною» історією та логікою розслідувача. Не дарма тінь Вільяма Шекспіра тут відчувається постійно адже саме його версія про Річарда 3 значною мірою сформувала масове уявлення.  
Ідея книги дуже сильна і нетипова для жанру. Ця атмосфера інтелектуальною розслідування, поступове руйнування звичних штампів.  
Єдине що важко, то це затягнутий стиль , багато філософських роздумів, мало подій, емоційно книга дуже холодна.  
Фінал… ну що сказати про фінал… тут немає класичної розвʼязки, швидше логічне підсумування подій, яке залишає відчуття «як??? І це все???».
«Дочка часу» це детектив для тих хто любить неквапливе читання, спокійне, для тих хто любить думати разом з героєм, а не просто слідкувати за сюжетом.  
Якщо любите читати спокійну британську класику з інтелектуальним підтекстом то варто читати однозначно. Але якщо хочете емоцій і драйву то може здатися доволі нудним..