З кожною новелою переконуюся наскільки Іво Андрич геніальний оповідач.

Розповідь "Спрага" зі збірки новел Іво Андрича описує події, які відбувалися одразу після австрійської окупації Боснії на початках ХХ століття. Як і інші новели письменника, вона ведеться від імені третьої особи. Новела досить лаконічна, але має чимало прихованих сенсів.

Командир однієї з казарм, яка знаходиться вдалині на забутій Богом землі, привіз зі собою молоду дружину. Панночка - з європейськими манерами, які зовсім не характерні для місцевих жителів. Незабаром після їх приїзду, в регіоні з’являються гайдуки, і увесь задіяний час командир у активних пошуках цих гайдуків. Не звикла до нових умов життя та постійної відсутності чоловіка, жінка не їсть і не п'є, з кожним днем все в'яне та слабне. Вона то думала, що коли її чоловік віднайде головного гайдука, - її страждання закінчуться. Але не так все просто. Одного разу жандармам вдалося зловити головного Гайдука -Лазара Зеленовича. Він був знайдений випадково в притулку на березі біля гірського потічка, де він відпочивав і вимив рану від пострілу. Настали спекотні дні, і рана не загоїлася, а почала гноїтися, а під час обшуку, командир якось знайшов цей ретельно прихований притулок гайдука. Зібравши людей, він легко заарештував втікача. Оскільки в місті не було приміщення для в'язниці, Лазар був закритий у підвалі під квартирою командира. А оскільки той мовчав, не бажаючи видавати захований табір гайдуків - було видано наказ про позбавлення гайдука води - сподіваючись, що в'язень розговориться. Молода дружина командира слухає усі ці зойки мученика щодо потреби води, які на ранок перетворилися у стогін. Жінка боїться, а  довга ніч видається їй величезною похмурою пустелею.

Якщо глянути на цю оповідь ширше, то за своєю структурою вона нагадує біблійну притчу і неодмінно викличе біблійні алюзії. Бо спрага тут виступає не фізіологічною потребою, а в метафоричній формі відтворює людину, яка прагне пізнання, істини, сенсу життя, відчуває потребу у Богові.