Карії очі…

Не знала, що автором відомої пісні є Костянтин Думитрашко й що її було написано в 19 столітті. Це вкотре доводить, що в кохання немає часу, воно вічне й охоплює всіх. У представленій антології зібрано поезії про кохання від початку 19 століття до сучасності, як ліричні та милі, так і доволі прагматичні й нетипові. Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка - і Дмитро Лазуткін, Сергій Жадан. А ще - твори маловідомих чи навіть невідомих авторів, серед яких шістдесятники, дисиденти, діячі української діаспори. Хтось пише про душу й чисте почуття, хтось додає до цього почуття фізіологію. Час такий зараз. Мені ж до вподоби класика. Мені б хотілося являтися вночі у сні та бути дівчиною з горіха зерням, як у Франка; бути панною Інною, як у Тичини, та й Думитрашка поезія нібито про мене - і очі карі, і брови чорні. Напевно, кожен, читаючи ліричні вірші, повинен представляти себе і свою другу половинку. Так і було, коли я читала цю антологію. Шкода, що я не можу, як Ліна Костенко, оспівати своє кохання. Тому залишається тільки читати і насолоджуватися.