You are here
Кетрін Стоккет "Прислуга"
Афроамериканська травма для білої аудиторії очима ж білої людини. Сюр?
Як би не намагалася К.Стокетт подивитися на світ "чорними" очима - вона мене зовсім не переконала, на жаль.
Авторка взялася за ненайпростішу тему для своєї розповіді. Всі чудово знають про трагічну сторінку в історії Америки, та які потворні та жахливі форми набувала расова сегрегація в минулі роки. Безперечно, ця проблема і досі одна з основних. Але так досконало розкрити тему расової дискримінації, як це здійснила лавреатка Путлерівської премії Гарпер Лі, і щоб розкриття цієї проблеми послужило в подальшому містком у побудуванні відносин між чорними та білими, К.Стокетт так і не вдалося.
Та й моральні колізії "Пересмішника" не вичерпуються лише міжрасовими відносинами. Там глибоке етичне посилання. Тут, у "Прислуга", все обмежено рамками більш приватної проблеми. Безперечно, важливої та болісної, але тим не менш.
За сюжетом біла дівчина мріє стати редактором газети і, щоб здійснити свою мрію вирішила написати книгу, яка б показала, як живеться чорношкірій прислузі у світі, де правлять білі леді. Скориставшись ситуацією та долею нещасних афроамериканок- всі ці історії стали чудовим матеріалом для написання книги, тоді як для чорних вони були особистою трагедією. Таке ж склалося враження щодо авторки книги, яка "вхопилася за гарячу тему" задля власної популярності, а не задля допомоги чорним.
Мені як читачці неприємно стикатися із дешевими спекуляціями на цю тему, коли цькування, жорстокість, насильство над чорним населенням США подається у формі плаксивої оповідки про злих білих жіночок і хороших добрих чорношкірих служниць.
Як на мене, краще б взялася "Убити пересмішника" перечитувати, - складний, чесний і глибокий роман.