Кіт Мартин і політика

Як я зрозуміла, «Кота Мартина» Павличко став писати ще в радянський час і завершив на поїздці котяри до села. А вже потім, після проголошення незалежності, казку було дописано й додано до неї політичну історію та опуси про комуністів та труднощі політикуму після проголошення незалежності. От цього робити було не слід, бо руйнується ідея твору: для чого малечі читати про політику? Мені, дорослій, це було також нецікаво, навіть думка про те, що треба все кидати і повертатися в село, яку врешті обстоює кіт після невдачі у столиці. Отак взяти і втекти? Та навіть раніше кіт не здавався, доки люди й обставини його не притискали. А якже битва за краще життя? Якщо Мартинові не вдалася політична карʼєра, то, може, про неї і не слід було писати, а залишити того котяру, що гребував їсти мишей, який стрибав на місяць, щоб зʼїсти сиру, працював таксистом та мисливцем за мишами в магазині, навіть диригентом був, літав, як міг, і ловив щуку (теж, як міг!). Хай не все складалося, проте він у поті чола прагнув змінити свою карму і трохи-трохи не вистачало. От перша частина - про кота-мрійника - дійсно захоплює та створює яскраві образи. І діткам цікаво, навіть тим, що ще не вміють читати, а дослухаються до ритму та інтонації в чотири місяці. І мені було цікаво, що ж відбулося з котом у селі. З котом, що вирішив їхати в купейному вагоні без квитка. Аристократично!