Кохання останнього магната

Фіцджеральд не дожив до того моменту, коли крапки в цій книжці стали б остаточними. «Кохання останнього магната» — роман, що залишився незавершеним. Центральною фігурою тут є продюсер з серцем механіка й уявою поета. Автор не співає осанн успіху. Він розглядає людину не в мить тріумфу, а в момент хиткого балансу між владою і вразливістю. Стиль Фіцджеральда тут ще вишуканіший, ніж у «Великому Ґетсбі», але менш блискучий. Він ніби тонує спогад, який міг би бути сном. Любов тут — не рушій, а тло: холодне, як світло від екрана в темряві. Фіцджеральд створює портрет часу, що втрачає себе у блиску студій і змінних обличчях акторів. Але водночас — це портрет митця, який знає, що історія має сенс лише тоді, коли її хтось готовий почути. «Кохання останнього магната» — книга про те, як легко втратити щось справжнє серед декорацій.