Коли логіка вбиває, а математика відверто бреше

Якщо ви звикли, що вбивцю знаходять за відбитками пальців чи ДНК, Мартінес, сам, до речі, доктор математики, швиденько виб’є у вас цей ґрунт з-під ніг. В Оксфорді помирає літня жінка, і це стає початком серії вбивств, де замість підписів злочинець залишає математичні символи та логічні послідовності. Головний герой - молодий аргентинець-аспірант - разом із легендарним професором Артуром Селдомом намагаються розгадати цей код. Більшість оглядачів називають це «інтелектуальним трилером», але насправді це витончена гра в наперстки, де кулька - це істина, а наперстки - це теореми Геделя та Ферма. 

Найсильніша сторона книги - її абсолютна відмова від дешевих спецефектів. Тут не буде гонитв на авто чи перестрілок у пабах. Весь драйв відбувається в головах персонажів. Мартінес віртуозно доводить: математика - це не нудні цифри, це потужний інструмент для маніпуляції реальністю. Конфлікт між ідеальним світом логіки та хаотичним світом людських пристрастей виписаний блискуче. Це той рідкісний випадок, коли детективну загадку неможливо розв'язати, просто «вгадавши» вбивцю - вам доведеться пройти весь шлях логічних висновків разом із героями.

Єдине, що мені не дуже зайшло: персонажі книги нагадують не живих людей, а математичні функції. Вони холодні, відсторонені та надто раціональні. Навіть коли навколо помирають люди, професор Селдом більше переймається елегантністю логічного ланцюжка, ніж співчуттям. Це створює дистанцію, через яку читачеві важко щиро «вболівати» за героїв.  Та й автор часом занадто захоплюється лекціями. Якщо ви далекі від математичної логіки, деякі пасажі можуть здатися вам затягнутим знущанням. Текст балансує на межі художнього роману та підручника для вишів, і цей баланс не завжди на користь сюжету.