Колишніх копів не буває

Зазвичай Карк тягає нас по болотах, горах і кривавих сторінках української історії. Але тут він бере і різко виписує квиток в один кінець на південь Європи. «Ферія. 13 андалуських днів і ночей» - це такий собі гарячий коктейль із крові, поту й дешевого іспанського вина.

Ви тільки відчуйте цей каєф! Андалусія, розпал літа. Спека така, що плавиться асфальт, а навколо вирує ферія - здоровенний, гучний вуличний карнавал. Всі бухають, танцюють, горланять пісні і втрачають береги. І посеред усього цього барвистого свята хтось дуже технічно і некрасиво валить секретаря українського консульства.
Іспанські копи в шоці, бо шукати кінці в такому натовпі п'яних людей - це дохлий номер. Єдина ниточка - наш заробітчанин на прізвище Чайка. Здавалося б, звичайний гастарбайтер, що з нього взяти? Ага, розмірялися. Виявляється, цей чувак - колишній київський коп. Його життя і так добряче пошматувало, втрачати йому особливо нічого, тому він вписується в цей чужий блудняк. А далі починається класична схема, яка йде не за планом: іспанська мафія, наркотрафік, якісь старі скарби, місцеві бандити і карнавал, де взагалі незрозуміло, хто під якою маскою ховається.

Якщо попередні книги Карюка пахли порохом і сирою землею, то ця книжка на дотик гаряча і липка. Текст дуже драйвовий, б'є по мізках, як баси на вуличній дискотеці.
Головна фішка - це сам Чайка. Він взагалі не тягне на глянцевого шпигуна чи Джеймса Бонда. Це наш пошарпаний чувак, який не грається у високі матерії, а звик розрулювати питання жорстко і з пролетарською прямотою. Оцей контраст - пафосні іспанські дони, мафіозні традиції, карнавал, і наш колишній опер, який клав на це все з великої гори і працює своїми методами - витягує весь сюжет. Ти читаєш і ловиш кайф від того, як красиво і нахабно він ламає місцевим їхні хитромудрі схеми.