Козак-водяник

Доволі оригінальний жанр - нове українське фентезі, принаймні цей твір є поєднанням історії козаччини із стародавнім міфологічним язичницьким пластом. Головний герой - водяник Никодим, що має прізвисько кацап. Він мріє стати запорозьким козаком. Його друзі - два козаки-характерники, а ще є два лісовики, родом з Мурома, які теж не проти здобути козацьку славу. Звісно, що пан Тарас походження нечисті використовує з іронією, бо ці хлопці вільно володіють українською, пʼють горілку, їдять сало, шанують українські традиції, тож геть не кацапи. По суті, перед нами початок оповіді, де зʼявляються герої, тому Андрій, Степан, Никодим, Пташка. Гапка, напевно, будуть і у продовженні - треба почитати наступний твір Тараса Завітайла. Цікаво, що козаки-характерники зображені як ідеальні воїни, яких навіть відьомська отрута не бере. Вони легко зʼясовують, що косички коням у стайні заплутає не відьма, а конюший, який стає їхнім другом; перемагають відьом у бою, хоча тих потвор було в десятки разів більше; є сильнішими від вурдалак та перевертнів. Особливо насмішило, як відьма та два її сини-перевертні повірили характерникам, що ті відведуть їх на Січ, вийшли надвір порадитися, а тим часом характерники і Никодим оговталися від дії отруйного зілля, прали сала та дістали зброю. Якби цей твір було екранізовано, то вийшов би непоганий екшн, принаймні автор описував сцени бою якраз у стилі голлівудських блокбастерів та фільмів Марвел. Не обійшлося і без кохання та супержінки Гапки, яка рятує свого пораненого коханого та взагалі є крутою цілителькою. Додав Тарас перцю, коли описав похід козаків із білою нечистю до Синопа. Дія відбувається на початку 17 століття, коли гетьманував Петро Конашевич-Сагайдачний, знаний як борець із турками та уславлений як блискучий палій турецьких міст. Так от, під видом турецького аги Синопом керував теж чорт, що вважав це місто своєю власністю. Проте наші герої швидко з ним розправилися. 
Трішки не сподобалося мені використання штампів та кліше: козаки і горілка, шинок і єврей, козаки і суперсила. Це створює у моїй уяві картинку на кшталт коміксу, а не серйозного твору художньої літератури. Тим більше, що діалогів максимально, а описів мінімально. Хоча, можливо, автор так і задумував свою повість. Цілком прийнятний твір, який можна ввечері почитати перед сном та посміятися.