Крізь час

Другий том «Темної вежі» розкриває світ Роланда вже не як безмежну пустелю, а як живий мінливий простір між реальностями. Якщо «Шукач» був подихом самотності, то «Крізь час» — це пробудження до співбуття. Кінг з’єднує тут магію і буденність так тісно, що межа між ними зникає. Двері ведуть не лише в інші світи — вони прорізають саму свідомість. Через ці двері Роланд входить у чужі життя, немов у власні спогади. І кожен із нових супутників — це відображення частини його душі: сила, страх, провина. «Крізь час» — це роман про залежність від покликання. Роланд не може зупинитися, бо пошук Вежі для нього — не мета, а спосіб існування. У цьому прагненні відчувається трагічна краса: герой, який знає, що шлях його пожирає, усе ж не відступає. Кінг створює відчуття, ніби сама реальність дихає поруч: час розтягується, сни переходять у правду, а вибір уже не підкоряється логіці.