Любов - це оберіг у зоні смерті

Неймовірна за глибиною збірка поезії першого року повномасштабної війни, хоча є деякі вірші, написані з 2014 року. На жаль, я не дуже цікавлюся сучасною поезією, тож з величезного переліку авторів до ознайомлення з книжкою знала тільки Володимира Білобровця. Здається, в тому й оригінальність антології, що тут представлено творчість не розкручених митців з усієї України. Вірші сповнені віри в перемогу над ворогом (орками), ненавистю до «русского міра» та путлєра, уславленням героїчного минулого України, зокрема козаччини та вояків ОУН-УПА, Степана Бандери. Але є поезія й про любов, про любов під час весни 2022 року. Володимир Базилевський зізнається в коханні своїй дівчині. Любов - це оберіг у зоні смерті. Так вважає його ліричний герой. Він не міг раніше освідчитися, не міг порушити тиші. Тепер же, під снайперськими пострілами, він нарешті дозрів до цього зізнання. Аби не було запізно… Та герой упевнений, що не загине, бо його оберігає справжнє кохання. 
Читаючи ці поезії, мимоволі згадуєш себе. Навіть не в березні 2022-го, а в лютому, у перші дні війни. Одразу перенеслася думками на чотири роки назад, тим більш, що скоро буде чергова річниця початку цієї кривавої події. І вірші Базилевського якраз про кінець лютого - початок березня, коли всі обʼєдналися заради Перемоги. А весна - це завжди пора надій та віри у перемогу добра і світла.