Маленький принц

Це не просто казка, написана льотчиком, що впав у пустелі, це — маніфест загубленого дитинства, пронизливий діалог із самим собою, втілений у формі зоряної подорожі. Замість чорнила, здається, Екзюпері писав сльозами та зоряним пилом, вкладаючи в кожне речення всю тугу за справжньою суттю речей. Кожна планета, яку відвідує Маленький принц, — витончена метафора. Король, що владарює лише над самим собою, Ліхтарник, що гасить і запалює зірки без мети, Ділок, що перетворює зірки на мертві цифри, — усі вони є мешканцями наших власних "планет". Вони — це ми, коли забуваємо, що найважливіше не видно очима. І тут з'являється Лисиця. Вона не просто персонаж, а філософ, що розкриває головний секрет Всесвіту: "Приручити" означає подарувати частку свого серця. Це акт творіння, що перетворює звичайне на єдине. Саме Лисиця вчить Маленького принца, що найцінніша його Троянда не тому, що вона особлива, а тому, що він сам її виростив і оберігав. Її шипи — це не загроза, а її вразливість, що потребує захисту. "Маленький принц" — це безжальний діагноз нашому поколінню, що живе в полоні технологій і цифр. Книга ставить під сумнів усе, у що ми віримо, і змушує нас замислитися: чи не проміняли ми дитяче диво на дорослу порожнечу? Сент-Екзюпері нагадує, що справжня подорож — це не політ крізь галактики, а шлях до власного серця. Ця історія, як чарівний ключ, відчиняє двері, що ведуть нас назад, до самих себе. Вона не просто закликає знову побачити дива, а вчить відповідальності: за планету, за друзів, за мрії, за тих, кого ми любимо. І коли Маленький принц зникає, він залишає нам не лише спогади, а й зірки, що сміються. І якщо ми прислухаємося, то в їхньому сміху почуємо істину, яку "добре бачить тільки серце".