Машина часу

Герберт Веллс створює не фантастичний атракціон, а холодний експеримент над людством. Його герой — спостерігач, що рушає крізь віки. І коли він потрапляє у віддалене майбутнє, він бачить не утопію, а зворотний бік цивілізації. Світ, у якому зручність стала вироком. Веллс пише мовою точного спостереження, без зайвої прикраси. Ідея роману не у часовій машині, а в людській. У тій вічній спробі втекти від власної тіні. Веллс показує, що еволюція не має морального напрямку: вона просто триває, як ріка. Людство, що забуло працю, втратило й волю. А ті, хто працює, втратили обличчя. Найстрашніше не темрява майбутнього, а впізнавання. Коли розумієш, що ця подорож — не вперед, а всередину нашої власної байдужості. Веллс просто показує, що людина завжди будує пастки для себе.