Моторошна історія вбивці

Памʼятаю, як дочитала цей роман у поїзді Київ - Одеса далекого 2009 року. Дочитала і зраділа, бо страшенно мучилася. Найбільше - натуралістичним підходом автора, який так майстерно описував запахи, зокрема неприємні, що інколи виникало бажання піти до вбиральні. У цьому, власне, і полягає майстерність Зюскінда. Постмодерний підхід до зображення персонажів, акцент на еротизмі та сексуальності, відвертість в описі забороненого. Перед нами - геніальний парфумер та не менш геніальний убивця, який у пошуках запаху не гребує вбивством молоденьких дівчат. Сам він не має запаху від народження - це кара для нього. Однак все його життя - то пошук ідеального аромату. Напевно, він таки знайшов його, інакше як пояснити ту оргію, до якої вдалися глядачі під час церемонії смертної кари Гренуя, яка так і не відбулася? Чоловік поширив серед присутніх чудовий аромат, і люди піддалися статевим інстинктам. 
Як на мене, книга є талановито написаною, із геніальним сюжетом, псевдоісторичним підходом, коли читач вірить у те, що все описане у романі є правдою. Ми нібито читаємо історичну хроніку з життя Франції 18 століття. Однак ні перечитувати книгу, ні переглядати кінофільм я не буду - даний жанр травмує мою психіку. Тому прочитаної книги для мене більш ніж достатньо.