У драматичній творчості Михайла Старицького соціально-психологічна драма "Не судилось" займає чи не найвище місце - психологізм і типовість кожного персонажу, художня досконалість кожної сцени і драми і в цілому - заворожують сучасного читача. Драмі вже понад 150 років, а актуальність проблематики важлива й до тепер. Михайло Старицький торкнувся тут вічних проблем вірності і зради, щиросердності і підступності, добра і зла.

Йдеться в драмі про нещасливе кохання селянської дівчини Катрі із паничем Михайлом. Через художнє втілення цієї традиційної теми висвітлюється не лише мерзеність "панського болота", а й переконливо розкривається безглуздість модної тоді в дворянському середовищі ідеї про "злиття пана з мужиком".

В уяві читача Михайло сприймається неоднозначно - на початку драми ми бачимо інтелігента, який обстоює соціальну і національну рівність, інтереси народу, докоряє своєму дядькові Бєлохвостову за ворожість до української мови, носить розкішну вишиванку. Однак середовище, в якому Михайло перебуває, засмоктує його, і моральне падіння стає неминучим. Ставлення читачів до Михайла змінюється на відверту зневагу. Разом з тим читачі щиро співчувають Катрі, яка закохалася у Михайла, але стала жертвою свого світлого почуття. Сильна й вольова, з глибокими душевними почуттями, не змогла дівчина здолати пасивність панича, який не здатен боротися за своє кохання.

Зовсім інший, бунтівний характер має інший герой драми - Дмитро, залицяльник Катрі. Це людина високих моральних якостей, яка непримиренна до панів. Зруйнована остання надія на щастя, але він не звинувачує Катрю, а спалахує ще більшою ненавистю до панів.

Читач спостерігає як у образах Михайла та Дмитра драматург співставив одвічну життєву проблему того як добро протистоїть злу й засудив фальшивість поміщицького лібералізму.