7
Мина вбігає.
Води мені, води! (П’є. Мацає в області серця). Здалося, що не зможе пережити…
Мазайлиха та Рина в один голос:
Не поміняють?
Доходив до загсу та думав, а що коли замість службовця посадили українця, та він як вчує про мою зміну, то його українськість стане в норов.
Я зайшов та почув сухий, якийсь ніби арифметичний голос: «Що ви хотіли?» В цей час всі літри моєї крові побігли до ніг та там і лишилися. Питаю, а мій голос до мене не долинає: «Чи можна поміняти прізвище?» А він дивиться на мене й повторює: «Що Ви хотіли?» «Що? Що» — забило в моїх скронях. Я з цим прізвищем настраждався, немов од віспи. Мазайло! Коли ще малого віддали в місто до школи, то в перший же день на глум взяли за те прізвище. В гімназії ні одна дівчина зустрічатися не хотіла, бо я ж Мазайло! Репетитором теж не хотіли брати, бо ж Мазайло! До служби теж не міг стати через це кляте прізвище! Від кохання відмовляли Мазайлові! А він далі питається: «Так що Ви хотіли?»
Мазайлиха
А мене надурив! Я ж не в Мазайла закохалася, а в Мазалова! Чого не розказав?
Рина
І зараз насміхаються — Мокрина Мазайло! Чому не розказав?
Мина Мазайло
Нічого я не говорив. Я лиш уявляв, що говорю, а насправді стояв та мовчав. На мене ніби заціпеніння найшло. Все мовби поринуло в туман. Якась постать забрала мене й відвела в напрямку дверей. І раптово я побачив немовби написане сповіщення… Перелік людей, що змінюють своє прізвище. Я згадав, де я знаходжуся та з якою метою сюди прибув. Вертаюся, запитую і до мене долинає відповідь дедалі симпатичнішого молодика: «Можна». Він розказує мені, як це зробити. «Ура!» — вигукнула моя душа.
Всі дуже пораділи та міркують про «достойне» нове прізвище. Намагаються вигадати та обрати.
— Сіренєві! Сіренські!
— Розов! Де Розе!
— Тюльпанові!
— Фон Лілієн!
Мазайлиха
А як щодо Мокія, Миночко? Він не слухатиме навіть про таке.
Мазайло
Йому хіба ще не відомо?.. Змушу! Виб’ю українську дурню з думок! А коли не вийде, то зможу й через труп переступити. Мокій! Ей, ти!
Донька його зупинила
Папо, не треба йому поки що про це знати. До опублікування.
Мазайло
Йому не вдасться ніяк завадити!
Рина
Тобі ще треба відшукати для себе вчителя…
Мазайло
Правильних проізношеній? Є! Вже винайняв! З понеділка приходитиме для лекцій. Чудова учителька. Говорить з рафінадною руською вимовою. А прізвище її Баронова-Козино.
Мазайлиха з донько вмовляють главу сімейства не говорити про нове прізвище Мокієві, аби він не влаштував протесту під час лекційного заняття. А вони вже викликають тьотю Мотю, аби їм допомогла.
Рина сказала, що можна б ще дядька Тараса, київського родича, покликати на підмогу, та мати злякалася такої пропозиції:
Тараса Мазайла? Нізащо?! Певно від нього в Мокія ці українські замашки. Він навіть курей своїх змусив українською говорити!

8
Виходять Мокій з Улею. Хлопець говорить:
Улю, Мазайло-Квач є прекрасним прізвищем! Оригінальним, живим, демократичним! Його навіть не можна порівняти з цими заяложеними міщанськими: Аренськими, Ленськими, Милославськими… Українські прізвища завжди були є й лишаться оригінальними, змістовними, колоритними.
Уля (Рині)
Ми йтимемо на фільм.

ДРУГА ДІЯ
1
Минуло пару днів. Рина розпитувала Улю, як там справи із закохуванням Мокія. Дівчина соромиться, задкує, зауважує, що їй не ясно, чи вдалося закохати. Додає, що вони в кіно разом сходили, він пригостив її водою з додаванням сиропу, ще для неї печива купив, проводив аж під дім, і постояли вже там якийсь час.
Рина
То ти не зрозуміла закоханий він чи ні?
Уля
Під час пиття води по закінченню фільму я подивилася йому у вічі, а він проговорив, що українською буде не зрачки, а чоловічки, дивлячись на мене.
І?
А дорогою до мого дому я спіткнулася, а він зовсім ніяк не зреагував. Єдине, що запитав, чи знаю я думу про втечу трьох братів. Розповів, що в тому тексті є таке речення спотикання, процитував. Говорив, що в ньому збережена укрмова. А коли під воротами прощалися, то повідомив, що йому відоме значення слова «розсоха». Як моє прізвище. Сказав, що у небі є Чумацький Шлях, а в розсохах є 4 зорі, то криничка, а поряд 3 зірочки, то дівиця, яка несе відра. І глянув так глибоко…
І?
Уля із зітханням
Попрощалися й розійшлися. Рино, може, ти мені розтлумачиш, чи закохується він хоч трішечки.
Рина
Я думаю, що вже закоханий. Чи хоча б починає. Але раджу тобі, Улюсю, пришвидшити все. Потрібно зробити так, аби він не укрмовою марив, а тобою, золотце, щоб мріями його були твої очі, губи, бюст, тощо. Ти ж можеш це зробити, Улю? Це ж тобі нічого не варто!
Уля
Я б і не проти, та він якийсь дивний. Як я можу на нього подіяти? В нього ж на думці тільки слова.
Рина
Від нього — слово, вірші, ідеологія, а від тебе — база, зрозуміла? База… Я ж чого на тебе й покладаюся, що ти наділена такими губами, очима, тобто всією прекрасною базою… Іду гукати Моку.

2
Зайшов Мокій, тримаючи в руках книжку, олівець та сантиметр.
Уля каже йому, що хоче в нього попросити книгу, аби почитати, але ще не знає, яку саме, й просить його поради. Говорить, щоб він нарадив саме таку, яку б сам хотів почитати, або ж саме ту, що тримає. Він відказує, що в цій книзі йдеться про антропологію та етнографію. Він передав їй книгу в руки. Дівчина сказала, що це «красива книга — у палітурці та, певно, з золотим обрєзом».
Мокій
А чи відомо вам, як українською назвати золотий обрєз? (З піднесенням). Книга із золотими берегами. Чудово звучить, згодні?
Неймовірно!
А ще можна говорити про тканину так само. Наприклад, фартух дорогий — золоті береги.
Уля (зі щирістю)
Неймовірно! А як буде українською «чулкі с роїстой кльомкой»? Такі, як мої… Спершу сіпнулася показати, але потім засоромлено облишила.
Мокій
Панчохи з рожевими берегами. А можуть ще говорити про посуд, що миска має круті береги. Чи про чоловіка, що він пустився берега, руською це значить, що віддався на проізвол судьби. Ой, Улю… Ми ще зовсім кепсько розбираємося в українській мові. А вона ж насправді є такою поетичною, багатою, милозвучною. В одному слові «говорити» є 30 відтінкових слів! (І почав їх перераховувати).

3
Заходить жінка, яка виглядає сухою та потертою. Одягнена ще в довоєнний одяг. Вона звернулася до Улі, що її прізвище Баронова-Козино й вона прибула, аби займатися з її папою «правильним проізношенієм». Уля відказує, що її папи вже 3 роки, як немає серед живих. Тож пані, мабуть, помиляється. Мокій зрозумів, що це прийшли до його батька. Питає, чи вона прийшла до Мазайла. Учителька зраділа, що почула прізвище, бо забула його. І мовила, що Мина ще говорив про те, що те прізвище й не потрібно силкуватися запам’ятовувати, бо днями воно має змінитися. Та називає його «чудним», а ще каже, що воно, певно, малоросійське.
Мокій дуже розгнівався через те, що почув про прізвище та закричав: «Відтепер я не маю папи!»

4
Заходить Мина та говорить вчительці, що дуже її чекав.
Баронова-Козино
Певно, відбулася якась плутанина. Мені повідомили, що ви… померли.
Мазайло просвердлив поглядом сина та запросив вчительку в іншу кімнату. Тим часом Мокій в гніві: «Не допущу! Ніяких лекцій! Ні одної!»
Мокій (Улі)
Тепер ви побачили, Улю, як мені самотньо. Рідні люди, а обізватися немає до кого, тим більше на українській мові. Не хочуть мене почути. Спеціально декламуватиму українські слова! Не здатні зрозуміти, які вони красиві. А з того, що я такий самотній насміхаються. Так самотністю й проживаю життя, подібно до місяця, що висить над широким полем. Як же ж тільки я хочу відшукати для себе такого товариша, який буде теплим та щирим, до якого я зможу говорити словами зі словника Грінченка та і з власної душі.
Уля (співчуваючи Мокієві)
А якщо у вас буде подруга. І вона буде щирою й теплою, або навіть гарячою.
Мокій
Ох, Улю! Я ще раніше хотів вам сказати….
Уля (з трепетом)
Що?
Мокій
Мені ще тоді хотілося сказати, як ми куштували зельтерську воду, а ще, як дивилися на зоряне небо. А зараз ще більшу охоту маю мовити! Улю! Дозвольте вас українізувати!
Уля (ледь не упала, одскочила)
Ось ви про що! Не хочу!
Мокій не відступається, веде своє далі про те, що вона є українкою і прізвище має українське — Розсоха. Та крім прізвища вона все українське має — від очей та губ — до стану! І є така наука «антропологія», за допомогою якої він зможе підтвердити свої слова. Мокій міряє Улю за допомогою сантиметра й розтлумачує, заглядаючи до якоїсь таблиці, що за всіма замірами вона відповідає «українському індексові»: за зростом, довжиною ніг, смаглявістю, темним кольором очей тощо. Й продовжує далі наполягати:
Дайте мені дозвіл для вашої українізації, Улю!
Уля (тихенько)
Дозволяю, Моко.
Мокій бере Улю за руку
Улю, коли ви вивчите українську мову, ви будете не просто українкою. Ви станете культурнішою, кориснішою громадянкою, чесне слово! Ви вже будете ближчою до робітничого та селянського класу і до мене, а я буду ближчим до вас.

5
Зайшла мати. Вона тримала якусь химерну електромухобійку. Поляскала мух та пішла.

6
Мазайло приводить вчительку в кімнату. Вона схвильована, їй ніяково, починає, як із гімназистами — вони моляться. В обох сльози на очах під час читання. Далі починають вчити поезію «Сенокос». Мазайло не може правильно вимовити російське «ге», повторює кілька разів, але все марно. Учителька намагається його заспокоїти. Говорить, щоб він не хвилювався.
Мазайло
Як я можу заспокоїтися, коли це «ґе» зіпсувало мені й життя, й кар’єру. Ще в молоді роки губернаторська донька була закохана в мене віддаля. А коли вперше почула, як я говорю, те саме «ге», то відвернулася, її ж лице скривилося…
Мокій приймає рішення займатися перешкоджанням батьковому навчанню. Він відчиняє двері та вчить Улю української. Разом з нею намагається читати народну пісню «Брат та сестра». Вона не може правильно вимовити «ге» українською. Далі по черзі звучить то голос Мини, то голос Улі. Мазайло не може сказати правильно по-російському, а Уля по-українському. Вони смішать своїх вчителів. Аби все вийшло, вони вирішують змінити проблемний звук на подібний, та стає ще більш смішно. Потім стає ясно, що перекрикування не дає навчатися ні одному учневі, ні іншому, тож уроки закінчуються з переносом на наступний день.

7
Спалахує сварка між Миною та Мокієм. Мокій на емоціях говорить про Мазайла: «Хай тільки візьме нове прізвище! Тоді його до криниці!» Мати в трагізмі: «Розпочалася трагедія! Що ж робити?» Мокій розпитує батька, чи й правда той надумав змінювати прізвище. Раптово задзвонив дверний дзвоник. Прибула тьотя Мотя. Мазайлиха дуже зраділа.

8
Рина похапцем розповідає тітці, що в них відбувається. Присутні вітають її з приїздом, а вона поривається щось сказати. Врешті таки говорить:
Все побачила, все зрозуміла, крім одного — що у вас коїться на вокзалі?
Всі стривожилися.
Тьотя Мотя
Хіба ви й досі не побачили? Написано українською «Харків». Я не встигла ще доїхати до нього, як побачила, що там не «Харьков» написано, а «Харків»! Нащо було іспорчено город?!
Мазайло
А з такими питаннями — до Мокія!
Мокій
Тьотю, його щойно виправили, а ви вже зі своїми питаннями.
Мазайло
Почули? Може, тобі кортить і наше прізвище виправити?
Мокій
Звісно! Дід наш мав прізвище Мазайло-Квач, тож потрібно дописати втрачену частину.
Тьотя Мотя дуже здивована й виглядає так, наче їй бридко:
Ти дійсно підтримуєш зміни в написі на вокзалі та ваше українське прізвище?
Мокій роздратований та зривається на крик:
Так! Я за Квача! (Швидко полишає кімнату).
Всі в розпачі обговорюють, як вчинити з Мокієм. Мазайлиха запропонувала накласти на нього прокльон, Мазайло — вбити, Рина — одружити.
Тьотя Мотя ж ходила взад-вперед кімнатою та про щось зосереджено міркувала.
Мати почала плакати.
Звідки ж воно оце в нього взялося. Ми ж з батьком малоросійське слово завжди намагалися обходити…
Рина
Ти ж сама говорила, що він пішов в дядька Тараса.
Мати
Не треба його й згадувати! Не приведи Господи, ще б його сюди…
Озвався дверний дзвіночок. Прибув дядько Тарас з Києва.
Мазайло з Мазайлихою зовсім цьому не зраділи.
Не треба його сюди впускати! Скажіть, що ми не вдома. Ми під арештом!

9
Дядько Тарас
Чим же тут ноги витерти?
Присутні втратили дар мови.
Чи вам теж не ясно, що я сказав, немов тим, що їхали зі мною трамваєм? Ото тільки й хорошого, що українською табличка на вокзалі написана. А тільки нашою заговорив, то витріщаються на мене, штокають та какають. Доброго здоров’я!!!