Минуле не відпускає, воно чекає моменту

Сієнна Вокер детективка яку змушують залишити Нью-йорк і повернутися в Ріно. Місто, з якого вона колись втекла. Новий відділок, нова справа і старі травми, які вона воліла б не відкривати. Але цього разу минуле не просто нагадує про себе воно починає писати листи у вигляді вбивств.
Серійний убивця залишає поруч із жертвами щоденникові записи, адресовані саме Сієнні. У них історія про матір, жорстокість і дитинство, яке хтось перетворив на виправдання злочинів. Чим далі розслідування, тим очевидніше це не випадкові жертви, а ретельно вибудована гра, де детективка головна фігура. Особистий вимір додає й справа її колишнього нареченого, що ще більше стрирає межу між професійним і приватним.  
Головною героїнею є Сієнна Вокер, її образ тримається на внутрішній боротьбі. Вона не просто розслідує злочин, а буквально живе в напрузі між професійним обовʼязком і власними психологічними травмами. Це робить її живою , але іноді її реакція виглядає дуже передбачуваною, як для героїні яка майже на межі.
Вбивця персонаж побудований як дзеркало Сієнни через листи, спогади і навʼязливу присутність він ніби постійно переписує її реальність. Ідея дуже сильна, але часто відчувається надмірне пояснення мотивів, ніби авторка боїться залишити щось недосказаним.
Решта персонажів є, вони рухають історію і усім є своє місце в сюжеті.  
Перша половина книги тримає напругу і інтригу, добре видобувана атмосфера відчуття переслідування, психологічний тиск. Але фінал різко змінює тон, стає дуже штучним і затягнутим, авторка дуже квапить події щоб зібрати пазл, і це не сприймається.  
Саме тут виникають логічні питання, які руйнують цілісність історії. Особливо багато питань не розкрито, тому фінал розмитий і таке враження просто недописаний.
Назва книги і початок дають сильну інтригу, але фінал не виправдав очікувань. Задумка класна, реалізація провал… Не радила б книгу.