Не розкрита справа набуває нового «життя» через 20 років

Детектив цікавий, багато про нього сказано, та мені не зайшов… Не погано, але свого часу його занадто розкручували.

Дії відбуваються у двох часових лініях. Тому перший час треба гортати сторінки назад, щоб в’їхати у сюжет та персонажів.

Маленьке американське містечко Орфеа  тихе, спокійне, ну просто ідеальне місце для життя, до одного дня 1994 року. Цю ідилію руйнує жорстоке вбивство одразу чотирьох людей, і не аби кого, а мера та його сім’ю, і випадкового свідка. Злочин швидко розкривають, і життя йде далі… Та через 20 років з’являється журналістка Стефані Мейлер, яка надає нові факти: вбивцю тоді так і не знайшли. І з цього моменту починається розслідування.

Жоель Діккер незмінний персонаж що у 1994, що у 2014 році. Події накладаються одна на одну: нові злочини, зникнення, старі помилки. Минуле і теперішнє переплітаються так, що інколи важко розрізнити, втягуючи читача у це розслідування. Але трохи забагато і це збиває з пантелику. Персонажів у книзі дуже-дуже-дуже багато. Це втомлює постійно забігаєш назад, згадуючи, хто є хто.

Головний персонаж Джесс Розенберг детектив, який береться за справу двадцятилітньої давності. Відчувається його внутрішній саботаж і бажання виправити минуле.

Дерек його напарник. Стриманий персонаж, і йому не особливо цікаве розслідування цієї старої справи.

Стефані Мейлер головний каталізатор історії, вона запускає механізм і потім зникає… таке собі.

Усі персонажі мають свої секрети і травми, інколи враження, що забагато чужих проблем, а основа сюжету ж є. Книга не погана, але велика кількість персонажів, які не несуть сюжетної ролі, а кінцівка «сира» — таке враження, що автор в один момент втратив натхнення і звернув не туди… Не поганий варіант детективу, можна прочитати, але я не відчула отого кайфу від прочитання і «вау» в кінці…